В рамках марафону Тетяни Гищак
Єва Ромік Подаруй мені серце

Україна. Війна. Скільки невинних душ загублено за весь цей час? Та доля врятувала дівчинку на імʼя Аделіна, дала другий шанс. Але чи врятувала? Мати загинула від влучання ракети. Молодшого брата забрали родичі відчима. Батька взагалі не було в житті дівчини. Аделіна дійсно вижила, вона була скалічена, вона втратила всіх, кого любила. Про який другий шанс йде мова?

Потрапивши до лікарні в Тернополі, Аделіна отримала останню надію – їй мали провести операцію на ногу, аби вона знову змогла ходити. Ніякої надії, мотивації, бажання жити.. аж поки в житті дівчинки не зʼявилась Уляна, жіночка, яку життя теж не берегло. Десять років назад, вона втратила дитину, тікаючи з старшим сином з окупованого Луганську.

Своїми книгами я тікаю від сьогодення, реального світу. Але такі історії як «Подаруй мені серце» повертають мене у наш світ та вказують на те, що надія є. Не можна опускати руки! Не треба закриватись в собі. Не треба боятись того, що нас може очікувати. За це авторці величезний плюс та щире «Дякую!».

Є деякі моменти орфографічні, що надав в коментарях, але можливо тут грає роль саме діалект і наше різне місцезнаходження. Приклади вказав в коментарі під Відгуком. Текст сильний, урівноважений, продуманий. Русизмів не помітив. Це плюс.

Мені неймовірно сподобалось те, що авторка використовувала діалектові слова. Українська мова не може бути класичною, поставленою в жорсткі рамки. Не просто так, наша мова вважається однією з наймелодійніших, та в той же час, однією з складних мов. Читаючи оповідання в Києві, я наче завітав до справжнього Тернополю. Я завжди вважав та вважаю таку деталізацію – сильною стороною. Плюс.

Не зважаючи на те, що сюжет доволі простий та передбачуваний, авторка змусила мене до останнього моменту бути напруженим. Ще в сьомій чи восьмій главі було зрозуміло, чим все має закінчитись, але я не зупинявся поки не дочитав останньої – десятої. Тримати читачів в тонусі – це теж, неабиякий плюс.

Підсумок. «Подаруй мені серце»  – це дійсно випадок з життя. Насправді, така історія може трапитись з кожним з нас, з нашими дітьми. Авторка провела мене від початку до кінця, змушуючи відчувати сум, радість, тривогу, надію. Я дійсно, дуже хвилювався, що закінчення буде іншим. Думаю, авторка зрозуміє, про що я кажу. Плюси я описав. Складно знайти мінуси в такому оповіданні, більше мінусів в моєму сприйняті, трохи черствий, не звик до таких емоцій))