Шлях вкритий шипами, або ж здійснення мрії?
Вітаю, місяченьки! В моїй книзі «Втікачі Сонця. Під попелом Вогню» вийшов новий розділ, а також і нові питання та складнощі для головних героїв. Сьогодні я б хотіла поговорити щодо мрій, мети та на що взагалі здатні люди заради її досягнення. А ви в коментарях до цього блогу напишіть свою головну мету, або ж мрію) Пофантазуйте, адже фантазувати ніколи не пізно! Пізно, лише тоді, коли час завершиться...
В третьому розділі, або ж в третьому записі міститься один невеличкий роздум на цю тематику. І от як про це думає Естер (головна героїня книги):
Це неначе зерна троянд. Якщо посадити їх та доглядати, то виростуть запашні квіти, що даруватимуть насолоду, коли дивитимешся на них. Вони будуть розростатися кущами, все більше привертаючи увагу. І сусід твій скаже: «Які гарні троянди. Рости їх та збагачуй водою та добром». Якщо ж квіти поливати, доглядати, то у висновку вони все одно відростуть собі шипи болю. І одного разу, доторкнувшись до шипів, не згадаєш вже тої краси, а сусід натомість скаже: «Які жахливі шипи! Краще б взагалі не витрачав того часу та жаги для такого безглуздя!».
Тож чи варто витрачати сили, якщо шлях усе одно буде важким? Вкритий попелом та брудом. А в кінці ще й випробуваннями... Чи варто взагалі кидати своє легеньке життя та бігти на край світу заради здійснення мети? А як думаєте ви?
Запала мовчанка. Я не знала що казати, але в цю мить повністю відчувала себе живою та готовою до чогось нового.
Вічно тікати ми не зможемо, і це зрозуміло. Тож герої вирішують відправитись на пошуки свого щастя. Чи роз'єднає їх доля? Чи будуть вони разом? Чи завжди знайдуться добрі люди?
Щодо назв розділів, то тут криється одна таємниця, яку ви розкриєте лише в кінці історії. Думаю, вона вас здивує. Але маленьку особливість розкрию (хоча, думаю, ви вже й так звернули на неї увагу). Назви розділів містять одну невеличку українську народну приказку. Чому? Читайте, читайте! І дізнаєтесь;)
Мене не вб'ють доти, доки я буду бачити.
Також постають питання дружби. А також чи зможеш дійти до кінця без підтримки? Чи все ж з підтримкою легше? Як думаєте?
Кінець буде, схоже, не скоро. Але він вас точно здивує та, сподіваюсь, не залишить байдужими. Адже це моя, так би мовити, перша спроба в чомусь схожому. Важкому, але я повинна впоратись, бо книга має бути завершеною.
Черствий хліб та трохи сиру з якимись сухарями давали мені щирої радості. Волосся було вже розпатланим, а обличчя стало брудним, як попіл. Пальці ледве тримали весь накрадений крам, бо кожної миті він валився з рук, і їжа падала на підлогу. Губи дрижали, але я трималася, щоб не з'їсти усього самій, знаючи, що поблизу помирає мій друг.
Тож що оберете ви? Тяжкий шлях, але здійснення мети, чи щось значно легше, але закрите від людського ока та звичайне?
Завжди на зв'язочку ♥️
Просто Віка)
~Якою б довгою не була ніч,
обов'язково настане світанок~
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДещо додам щодо троянд.
Мушу зазначити, що шипи це захисний засіб для цих квітів, і вони НІКОЛИ не використовують його для нападу. Ні, лише боронять особисті кордони, щоб ніякі почвари туди не лізли, коли їх не просять.
З людьми так само. Якщо ти яскаво виглядаєш, не полюбляєш лаятися, щосили запобігаєш будь-яких сварок, тобто намагаєшся “приємно пахнути” або складаєш суто “світлі” книжки, які підвищують настрій, то окремі істоти тебе сприймають як легку здобич. В них автоматично зростає бажання насрати тобі в душу тим чи іншим засобом. На Букнет (та й будь-де) таких “особистостей” можна розпізнати завдяки тому, що вони ніколи тобі жодного доброго слова не скажуть, а відразу лізуть надавати “поради” (“авторитетні” думки) чи відверто глузувати, - спочатку з твоєї творчості, а потім і безпосередньо з тебе.
Тому троянди і мусять час від часу задіювати шипи, і це цілком справедливо і доречно. Інакше їх змішають з лайном всі ті, хто це лайно зазвичай і виробляє.
Трохи жорсткий коментар, але інколи треба і таке ))))
Сергій Ляховський, Хм, цікава та розумна думка. Мені подобається ваша точка зору та мислення. Й справді, шипи бувають дуже навіть доречними.
А щодо поганих людей, то їх можна знайти будь-де) І я також таких зустрічала. Тож сяяти при тьмі доволі важко, але навіть тьмяне світло трохи та прожене морок.
Дякую за коментар! Дали добряче подумати над вашою думкою та порівнянням з шипами. Думаю, це мені колись стане в нагоді:)
Коли я обдумувала, яку саме цитату залишити на сторінці у голові одразу ж з'являлась вона. " Тільки ти вирішуєш, коли мрія стає реальністю"
Мрія це щось неосяжне для більшості, люди мріють про те чого ніколи мати не зможуть. Я ж притримуюсь думки, якщо ти мрієш наприклад стати письменником або ж блогером, то потрібно що дня робити маленькі кроки.
Я це роблю, і кожного дня радію що наважилась ❤️
Тож не бійтеся пробувати, невдачі це досвід, який в майбутньому допоможе. Завжди вірте у себе та в свою справу, чим би ви не займались. Не слухайте тих, хто боїться почати тому не хоче, щоб починали ви. Адже їм страшно, що у вас вийде, а вони так і не змогли вийти за рамки своїх страхів)) ❤️
Олівія Дейлі, Авжеж!) Я теж вже з вами;) ❤️
Ви, ймовірно, здивуєтеся, але мої мрії або життєві мети не пов’язані безпосередньо з творчістю. Адже я вважаю, що будь-яка творчість це лише “інструмент спілкування”. Книжки (або музика чи вірші) складаються, щоб бути прочитаними (або почутими). Автор “говорить” у такий спосіб. Кожна симфонія це розмова, кожне полотно митця це розмова, навіть художня фотографія це також розмова. За умови, якщо автору є про що казати.
І навпаки. Мистецька “порожнеча” це коли митець “технічно” вміє робити свою роботу, а всередині його виробу нічого немає, бо він сам по собі порожній, як людина, як особистість.
На жаль, таких псевдо-авторів на Букнет (та й взагалі будь-де) дуже багато.
Так ось, про справжні мрії. Я завжди мріяв про те, щоб мене оточували “світлі” люди. А ті, хто обожнює “темряву”, щоб від мене швиденько віддалялися. У цьому сенсі мені дуже пощастило. Бо, мабуть, моя свідома мрія таки робить свою непомітну справу, і моє оточення завжди самотужки вичавлює “темних” (вони поступово кудись зникають), а залишаються лише світлі.
Сергій Ляховський, Чомусь мені здається, що ви також читаєте Біблію)
Світлі люди... То правда. Якщо поряд прибрати усіх хмаринок, то стане сонячно. Але якщо допомогти "темним" стати "світлими", то й на серці посвітлішає:) Тож така от мета «важливих» книг, на мою скромну думку.
З іншого от боку я почала розуміти, що іноді кортить бути дитиною. Малою собою, яка мала ніби багато друзів, і думала, що кожен ближній є другом) Коли просто мрієш про нездійсненне, але навіть розуміючи безглуздість думок, все одно радієш, адже ти живеш, ти сяєш. А дорослим це сяйво поступово гасне, повертаючись до реальності зі схожих дій кожного дня. Тож якось так) Діти й справді найсвітліші. Тож їхнє сяйво хоч і легко загасити, але воно сильне всередині)) Тож моя нездійсненна мрія: бути дитиною в душі:) Хоч у 30, хоч у 50 років;)
Дякую за відповідь!
Як там кажуть мріяти не шкідливо, але для здійснення мрії потрібно, щось робити, тож пробуйте і у вас все вдасться)))
Вікторія Вецька, Щиро дякую))) Буду досягати своїх цілей:)
Не знаю, в якийсь момент свого життя я припинила обирати. Все просто монотонно рухається вперед, як і повинно бути. Але підозрюю, що правильна відповідь: йди за мрією, не дивлячись ні на що, і тоді все буде добре
Ірина Скрипник, Та все добре) Думка кожного важлива ;)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати