Анотація:

- Привіт, - на порозі мого будинку стоїть чоловік моєї мрії. Серйозно! Виліплене мужністю підборіддя, спокусливий розріз темних очей, створена магнетичною аурою чарівність. Офіційно заявляю, що всіх мужиків із любовних романів посилаю у вільне плавання, бо я знайшла свій ідеал. Тримайте мене семеро, я зараз впаду!
- Ти залишала заяву в поліції, - голос, що плескає заразливим спокоєм, крутить мені голову. – Про те, що знайшла дівчинку. Я її батько.
Стою, точно вкопана.
- Можна увійти?
Киваю, тремтячими руками відчинивши двері ширше. Якби я тільки знала, що пустивши в будинок чарівного незнайомця, моє життя перевернеться з ніг на голову, розділившись на «до» та «після»...

- Я вас пам'ятаю. Ви коп, той самий.
Мої очі розплющені навстіж, голос глибокий і вивчальний. Я знаю, що маю боятися його, але страху чомусь немає.
- Тепер ви заарештуєте мене?
- А ти як думаєш? - резонує від стін сильний чоловічий голос. Я відводжу погляд і тихо киваю, спіймавши швидкоплинне тремтіння:
- Думаю, так.
Його губи роз'їжджаються в усмішці. Він різко хапає мене за лікоть і смикає до себе.
- Ти знаєш, чия це була власність? - вкрадливо шепоче на вухо, вириваючи з горла зойк усвідомлення, а з тіла полохливий опір. - Вона моя, - твердо відрізає, відштовхнувши від себе.
Я з жахом блідну, спотикаючись. Мій погляд схрещується з темніючим полум'ям карих очей, і ось зараз мені стає дійсно, по-справжньому страшно.
- Що ж мені робити з тобою, Леслі?