Найприємніші спогади з гірчинкою. Поговоримо?)
Вітаю, місяченьки! Гарного раночку, щасливого світаночку!))) Знаєте, вчора думала над своїми спогадами з життя, і почала розуміти, що не завжди все було таким казковим та запашним. Не завжди в житті співали пташки, не завжди люди посміхались, не завжди світило сонечко, і ніколи навіть не здогадувалась, що доволі болючі спогади викличуть якесь тепло в серці.
Хочу сьогодні з вами поговорити над одним важливим питанням, яке хвилює багатьох.
А які у вас найприємніші спогади?
Це може бути святкування Різдва, чи Нового року. Або ж просто прогулянка біля парку... Якщо важко відповісти, то можете вигадати, як би виглядав ваш найприємніший спогад з життя. Можливо, це був би момент з друзями, чи коханою людиною. Або ж просто гра на гітарі в тихій порожній кімнаті наодинці з собою)) А потім прочитання улюбленого «Гаррі Поттера» (еге ж, хтось вирішив ознайомитися з цією чарівною книгою. На хвилиночку, я, напевно, перша людина, яка не читала та не дивилася фільмів про цього відомого хлопчину).
Тож пишіть в коментарях, а потім повертайтеся до блогу;)
Коли почалася війна, то я взагалі не розуміла що це означає. В той день в нас розпочалося дистанційне навчання, а я не могла повірити, що щось жахливе припало і на нашу долю. Долю українського народу. В перші дні ми відвідували типу бункер, який насправді був зовсім не бункером. І в кожну мить розуміли, що якщо завалить вхід, то повинні будемо якось вилазити з цієї пастки. Одні сусіди показали невеличкий прохід вгорі, через який можна буде повзти до сусіднього під'їзду з бункером, а звідти вилізти нагору. Тільки було одне попередження, головна умова, так би мовити:
Дорослі не зможуть пролізти. Адже прохід занадто маленький.
В наступні дні розпочалася робота над бункером в сусідньому під'їзді, бо ніхто не хотів померти таким способом. Далі минуло купа часу... Для кожного важкого часу. Війна, навчання... Всі почали потроху звикати до такого способу життя. Знаєте, давно мій прадідусь казав, що жахливіше війни не придумаєш. Багато чого можна пережити, тільки війна зламає та забере купу життів. Але в ці миті, коли ти сидиш у коридорі, чуючи вибухи, і не знаючи чи доживеш до ранку, то якось усе змінюється.
P. s. В мене не дипресія)) Просто осінь трохи діє. Ех, скоро веселкова Віка зміниться на осінню хмаринку... Хах...
Коли ж почався блекаут, то я зрозуміла, що... Це й справді миті, коли ти починаєш розуміти усі плюси свого життя. Немає води, тепла, світла... але зате ви можете провести час з родиною, подивитися якесь завантажене відео та просто насолодитись снігом за вікном, що блищить в повній темряві. Коли ми пішли до магазину, усім відомого як АТБ, то простояли у величезній черзі. І знаєте, тоді я почала помічати нашу незалежність та незламність♥️ Хлібу тоді майже не було, тому стелажі виносили на двір, а потім ділили між покупцями. Аби всім вистачило, люди поверталися та віддавали старим бабусям, або ж дідусям задарма. Хтось сміявся, що почав читати, хтось розповідав, що знайшов купу старих цікавих книг... І люди були наче однією родиною. Просто разом.
Тому ми й справді маємо дорожити своїми ріднульками)) Так само, як і в книзі «Втікачі Сонця. Під попелом Вогню» юна Естер дорожитиме друзями та коханням.
Тож тримаймося, не здаваймося та йдемо до кінця;) Адже ми сильні та незалежні. До нових зустрічей)))
Завжди на зв'язочку ♥️
Просто Віка)
Не будьте маґлами)
Радійте життю та вірте в дива
10 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ веду у своїх нотатниках усе, що подобається або надихає. Мрії, бажання, амбіції, цитати, афоризми, ідеї, плани, та усіляке інше, гарно оформлюючи. Маю також окремий записник, де записую усі свої радісні митті життя, і є просто блокноти, виділені для творчості. Коли мене питають, який твій улюблений спогад з життя - я не можу сказати коротко. Людині, що запитала мене, доведеться присісти з чаєм та послухати добру годинку)
ЦІкавий допис. Бажаю Вам та усім мирного неба та натхнення!
Емілія Зінченко, Буду тоді чекати;)
Ви підняли цікаву тему, Віка. Але помітили, що як і ви, всі пишуть не про найщасливіішу подію в житті, а про - найяскравішу. І у всіх вона однакова, це війна. А найприємніший і найщасливіший спогад у нас також буде спільний - перемога.
Єва Ромік, То правда) Буде перемога, буде і щастя. Дякую за відповідь;)
Напевно найприємніший спогад, це моменти коли дідусь був ще живий. Нажаль вже 11 років як його не має, він помер у мене на руках, але ще досі мені часто сниться.
Так ось, я пам'ятаю як ми гуляли з ним, розмовляли, дивились фільми. Всі моменти з ним прекрасні. Діло в тому що я його любила більше за всіх, та й зараз напевно також.
Тоді було добре та спокійно, ці спогади завжди для мене особливо теплі. У моїй пам'яті залишався тільки запах, дивно що я забула його голос та навіть обличчя ( не зможу його описати якщо потрібно буде) , а ось запах залишався.
А далі почалось моє життя без підтримки, сварки з батьками та братом. Потім тата забрали в АТО, я почала писати книги. Перша моя дуже погано написана історія була про місто Парвін, ось минуло 9 років і я нарешті пишу книгу з таким містечком.
Всі хто це читають найкращі люди на планеті. У вас все вийде ❤️ Вірте в себе та любіть себе. Пам'ятайте ви творець своєї долі ❤️
( З батьком все гаразд, він ще воював у 22-23, а зараз він вдома. У нас гарні відносини, вони нарешті навчилися бути батьками. Шкода що вони не були такі коли я була маленькою та все ж я рада що зараз вони такі чудові)
Надіюсь ви у безпеці ❤️ Мирного неба )
Віка Лукашук, Дякую ❤️
Приємних, як гірких спогадів є багато. Але найчастіше останнім часом приходить спогад з 2019 року.Новорічні свята в Карпатах. Вечір, майже ніч, 01.01.2019. Ми сидимо біля будиночка й у світлі вуличного ліхтаря спостерігаємо як кружляють сніжинки. Сніг лапатий, рясний. Поряд ліс. І ... ТИША. Така тиша, аж у вухах дзвенить. Хочу Новорічні свята без війни, спокійні, тихі, мирні.
Ірина Скрипник, Була і влітку. Теж прекрасно. Але літо жвавіше, емоційніше. А взимку так спокійно тоді було. Зараз би всім такого спокою
Я пережила співзалежні стосунки з військовим. Перед початком повномасштабної війни поховала батька. Зараз активно пишу власні електроні книги в букнеті. Я вдячна життю за те, що досі жива і здорова. За вірних читачів, які стали моєю другою родиною.
Юлія Вирва, ❤❤❤
Дякую, що прислухалися та дещо змінили назву роману. Так звучить краще. Хай натхненно пишеться
Олеся Глазунова, Дякую;)
Коментар видалено
Коментар видалено
Час, за яким я сумую - літо 2021. Коли ще не було війни, леле, це було щось незабутнє. Подорожі до Києва, Одеси... І зі всіх кутків лунало то нещасне федеріко феліні :_).
23 лютого увечері ми розмовляли сім'єю. Я, мама, тато та молодший брат. Тато говорив, що, мов, на роботі чув, як хтось сказав, що буде війна. Я не пам'ятаю, як сприйняла це, але емоційної реакції не було, на відміну від мого молодшого брата. Він почав плакати, мов, я не хочу війни. Мама почала його заспокоювати, мов, усе буде гаразд.
24 лютого 2022 року я мала не йти в школу. Мов, мене боліло горло. Я не пам'ятаю уже зараз, чи я симулювала, чи справді почувала погано, факт того, що о восьмій ранку, коли всі, хто ще не знав, збиралися в школу, я спала. Пам'ятаю, лежу в ліжку під ковдрою, і чую у сусідній кімнаті мама про якісь дивні речі говорить. Настільки дивними вони здавалися на той момент, що я навіть не розуміла, що до чого, та що вона взагалі має на увазі, кажучи комусь це все по телефону. Потім я прокинулася, встала, вийшла до неї. Я не пам'ятаю в який конкретно момент зрозуміла, що почалася війна, чи коли вона ще розмовляла по телефону, чи вона мені сказала це особисто.
Lina Dickson, А в нас під час блекаутів і в шахи грали, і в слова))
А при першій сирені ми сиділи в підвалі, який мав, чесно кажучи, аж ніяк не затишний вигляд. Мертві щури, тиша... купа людей, а на горі лунає тривога. В ті дні початку ми ходили напоготові, одягнені в теплий одяг, аби встигнути забігти у підвал.
А потім почали сидіти вдома, звикли. Вночі спали в коридорі, розмовляли, трішки відходячи від теми шуткували,що бодай буде що онукам розповісти. Але це й справді жах, та й годі...
У нас не було часу плакати чи думати: правда це чи ні? Прокинулись рано вранці від вибухів, а за кілька днів вже всі казали, що під нашим містом стоїть русня і ось-ось має зайти.
Ірина Скрипник, Жахливо... У нас, на щастя, було більш менш спокійно. Але от у мого дядька було прям дуже жахливо... Також стояла русня, і він ще й не глухонімий, тож одного разу вони його майже схопили, але подумавши, що той божевільний, відпустили, засміявшись... Потім їх, на щастя, вивезли. Тоді ми готували їм різні речі, бо була зима, а вони мали майже босоніж тікати. Це й справді дуже сумнії часи, і мені прикро, що й досі таке коїться на нашій землі... ❤️
Правильно говорив прадідусь.
Коли я прокинулась в той день, то написала сестрі (ми повинні були тоді розмовляти, домовились, бо живу не в Україні). Вона написала: "У нас почалась війна. Тільки не хвилюйся". Я ж тоді була у безпеці і знаючи, що мої рідні не в безпеці... Я весь день плакала
Вікторія Грош (Rouce), Ми також домовились тоді так робити. Особливо хвилювались, коли тато довго не писав, будучи на війні.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати