Вітаю, мої любі читачі!)

Які вони - ідеальні чоловіки, про які пише Софія Чайка?) Можливо, вони зовсім і не ідеальні, хтозна?)

Пропоную прочитати та вирішити самостійно)) Це - перша обкладинка до цієї книжки. Давненько це було)

ФРАГМЕНТ

«Поглянь же на нього. Будь веселою або байдужою. Покажи, що тебе не хвилює ваша зустріч. Ліно, тобі вже не двадцять. Ти зможеш».

Коли вона підіймала підборіддя, щоб зазирнути у конюшинову зелень, здавалося, м'язи її шиї задерев'яніли назавжди. Лука теж дивився Ліні в очі. Не на груди або ноги, як інші, а саме в очі. Ніби гіпнотизував, прив'язував до себе, щоб не втекла. Раніше це мало сенс, але зараз...

Навіщо він підійшов тепер? Відігнати Нестора? Смішне припущення. Приємне, але смішне. Десять років — надто великий термін, щоб щось залишилося незмінним. В їхніх життях сталося надто багато усього та водночас і мало, щоб просто взяти та почати спілкуватися. Хіба що, як незнайомці.

— Ти змінилася, Лін. Проте, як і раніше, дуже гарна.

Ну ось! Все, як вона думала. Але змінилася не тільки вона. Що стосується краси, то в цьому мало хто міг зрівнятися з Лукою. Колись він здавався їй ідеальним. Якою ж дурепою вона була!

«Скажи ж щось нарешті. Ще подумає, що ти розгубилася, як це траплялось раніше».

— Ти теж. Не очікувала тебе побачити.

— Не сумніваюся. Інакше сьогодні ти не з'явилася б тут. Вірно?

Здогадливий.

— Це — випадковий збіг. Еріці на халяву дісталися запрошення.

— І вона покликала тебе замість... супутника?

— Ми все ще подруги. Супутники, як ти кажеш, з’являються і зникають, а подруга — якщо вона справжня подруга — залишається.

— Радий, якщо так. Вона і раніше мені подобалася, — тихо вимовив Лука, який періодично потягував коктейль з її склянки. Раніше такого не траплялося, щоб при ній він пив спиртне.

— Так, Еріка подобається всім, — різкіше, ніж мала намір, висловилася Ліна.

— Я не в тому сенсі, що ти подумала.

— Ти не можеш знати, що саме я подумала.

— Впевнена?

Трохи примружені очі ковзнули до її губ, і Ліна замість підсвідомого бажання напіввідкрити рота, стиснула губи міцніше. Так би й тримала до кінця несподіваної бесіди, якби так страшенно не кортіло відповісти.

— Впевнена. Я не просто змінилася, як ти вже помітив, а дуже сильно змінилася. Ти навіть не уявляєш наскільки.

«Ліно, це звучить, як провокація».

Невже і Лука подумав так само? Принаймні його очі блиснули, коли він вимовив:

— Якщо ти збиралася мене заінтригувати, то тобі це вдалося.

Дідько!

— Та не збиралася я. Не хочу, щоб ти подумав...

— Що тебе хвилюють почуття колишнього чоловіка?

Як це сталося? Як вони примудрилися добалакатися до подібного? При чому тут почуття?

Ліна відібрала у Луки стакан і осушила його одним духом.

— Значить так, я рада, що ти живий-здоровий, але у мене є... приятель, тому почуття колишнього чоловіка мене дійсно не хвилюють. Якщо зовсім вже об'єктивно, то наш із тобою шлюб протримався настільки мало, що ми навіть справжніми чоловіком і дружиною не встигли стати. Так що вважай, що нічого між нами не було.

— Зовсім?

Як йому вдається виглядати настільки спокійним? Чи він насправді не схвильований їхньою зустріччю? А ось її прямо ковбасить всю. Може, це від несподіванки?

— Якщо щось і було, то лише непорозуміння, не більше. В іншому випадку ми б...

— Що?

Зелень гострим лезом блиснула і зникла за густими віями.

— Лука, ми не бачилися десять років і вижили. — Серце боляче стукало об грудну клітку, поки Ліна діставала з сумочки купюру і кидала на барну стійку. — Передай Еріці, щоб добиралася сама. Або як вийде. Хоча ні, краще я їй у Вайбері напишу. Бажаю добре повеселитися...