Сьогодні мою книжку "Тимчасова наречена" можна придбати за максимально низькою ціною. 

Тож запрошую купувати тих, хто вагався. 

Дарую уривочок для зацікавлення:

Тут відчинилися двері, і секретар Ярослава ввела в кімнату групу людей. Першою увійшла жінка, і я миттєво впився в неї поглядом. Вона виглядала вищою і масивнішою, ніж на фотографіях, а світле волосся було обстрижене коротко і стирчало в різні боки як білі голочки (чорт, хто мені обіцяв руді локони?). А її обличчя! Тонкі губи і глибоко посаджені очі створювали враження суворості й неприступності, якщо не сказати непривітності. Я у паніці глянув на Кару Дейнеко, яка входила слідом, а за нею слідом у кімнаті з'явилася та сама золотоволоса тендітна жінка, чиї фотографії я так уважно вивчав.

Я застиг на місці, переводячи дух. Софія Михайлик  виявилася гарною. До біса гарна! Вона виглядала точнісінько як та мила жінка на знімках із досьє. Вона здавалася схвильованою і знервованою, але за даних обставин це було цілком природно. Вона пошукала серед присутніх мене, і наші  погляди зустрілися. Мені здалося, що кімнатою поплив дзвін, як від клинків, що зіткнулися. Мабуть, один із цих уявних клинків увійшов мені в груди, тому що раптом почало не вистачати повітря.

Софія нахилила голову, вітаючи супротивника й обдаровуючи мене найбільш обеззброювальною посмішкою на світі. Одна ця посмішка несла в собі так багато, що мені хотілося милуватися нею не поспішаючи і бажано без сторонніх. В її усмішці були і збентеження, і глузування, і природна чарівність вродливої жінки. Ярослав представляв усіх присутніх, і я перегнувся через стіл, поспішаючи потиснути маленьку ручку. Цей дотик породив у мені такий вихор почуттів, що на якусь мить я занурився в себе і, сідаючи на стілець, на частку секунди запізнився зі спогадом, що стілець, як і раніше, знаходиться в іншому кінці кімнати для переговорів.