Нарешті дійшли руки до челенджу, який мені передала Milante Gotham. Дякую усім за слова, було доволі складно, однак такі випробування загартовують і дають шанс розвиватися як письменниця. А от, власне, що в мене вийшло) Буду дуже рада вашим відгукам.Передаю челендж усім охочим :)

Я прокинулася на світанку, із першими променями серпневого сонця, що просочувались крізь темно-червоний оксамит фіранок, і бадьорою піснею когута. На сон особливо не тягнуло, тож я встала з ліжка і підійшла до вікна, милуючись мальовничим краєвидом Галичини. Переді мною, наче на долоні, розкинулись безкраї полонини, куди вівчарі у яскравих жупанах виводили випасатися свою худобу. Вдалині виднілися обриси мовчазних, оповитих сизим туманом гір, куди а над густими лісовими хащами кружляла зграя ластівок. Наставав новий день.

Після швидкого сніданку – склянки свіжого молока та пиріжків із порічками – я за звичкою відкрила свій ноутбук і зайшла на свою сторінку у Фейсбуці. Свій блог я веду вже більше трьох років, і хоч багато моїх знайомих вважають це всього-на-всього дитячою забакою, короткочасним захопленням, яке просто не припустиме для такої дорослої жінки, як я – «ти б краще про дітей подумала», постійно повторювали вони, - сама ж я притримуюсь зовсім іншої думки. Я завжди хотіла створити такий-собі осередок, який зможе об’єднати багатьох різних людей, місце, де кожен зможе віднайти затишок, не переймаючись про осуд зі сторони оточення. І, мушу сказати, певною мірою в мене це вийшло. Маленька, проте далеко не остання, перемога у моєму житті. Я натиснула мишею на останній пост – 20 червня, якраз припав на день літнього сонцестояння – і зайшла у коментарі. Мимоволі на моєму обличчі засяяла усмішка, коли мої очі бігали екраном, а серце сповнилося теплом. Сотні, просто сотні приємних слів від абсолютно незнайомих мені людей. Безцінні повідомлення з підтримкою й подякою, які зігрівають мою душу і дарують наснагу рухатись далі. Можливо, я допомогла комусь змінити життя на краще. А для мене це найвище досягнення. Однак, як не буває диму без вогню, так і не існує успіху без так званих «диванних критиків». Ціла купа смайликів із блювотинням і плеяда найбрутальнішої лайки від користувача із скрипічним ключем на аватарці і вельми дивним ніком: мембрана_5769378. Мимоволі мій нещодавній заряд гарного настрою почав згасати, однак наступної миті я заблокувала цього шанувальника музики й нецензурної лексики і вимкнула ноутбук. Певно, одна із найголовніших речей, які я осягнула за допомогою введення соціальних мереж – не можливо подобатись одразу всім. Хай би що я не робила, хай як палко не намагалася б підлаштуватися під примхливі смаки суспільства, завжди знайдеться людина, для якою я буду неправильною. Не ідеальною. Недостатньою. Колись я вважала, що проблема в мені, прагнула виправдати чужі очікування і надто близько сприймала увесь негатив, який на мене виливався. Образи гостро шпигали у серце, доходило навіть до того, що від розпачу я була готова покинути усе, до чого так довго йшла. Може, я дійсно нездара. Дурне нікчемне дівчисько, яке уявило собі, ніби здатне чогось досягти. Може, це дійсно правда, і в очах когось я справді невдаха, дурна курка чи які там ще прізвиська я отримувала. Та мені байдуже. Я обожнюю те, чим займаюсь, і це єдине, що має значення. Так, я далеко не бездоганна, але я ніколи не гналася за красивою картинкою. Я та, ким я є, Джейн-Елізабет Джонс, молода успішна жінка, письменниця і журналістка. Проте в першу чергу я особистість.

Доївши вже холодні оладки, я підвелася з дивану й підійшла до вікна. На світло-блакитному небі не було ні хмаринки, а на траві блищали ще не висохлі краплі ранкової роси. День був надто чудовим, аби згаяти його у чотирьох стінах. Тож я одягнула свою найкращу сукню, підспівуючи якусь щойно вигадану мною мелодію, направилась до виходу. Біля самих дверей зупинилася і поглянула у велике дзеркало, що висіло у передпокої. Заправила пасмо волосся, яке вибилося із зачіски, і усміхнулась власному відображенню. Я сама творець свого життя і нікому не дозволю похитнути свою віру в себе. На моєму шляху стояло багато перепон, я помилялася, падала, а потім знову підіймалася і з гордо піднятою головою йшла далі. Бо я сильна. Я воїн. І хоч би які ще випробування мені б не підкинула доля, я готова із ними боротися. А зараз уперед підкорювати цей світ.