Наталі. Перші зустрічі

- Куди тікаєш? - Артем так несподівано підкрадається позаду, що я підстрибую від переляку.

Навіть не помітила, що він за мною йшов.

- Я не тікаю, просто їду додому. Стомилась.

Відступаю, обертаюсь до нього.

- Наталі, ще дитячий час, - сміється, хапає за руку і тягне на себе. Врізаюсь у нього і він стискає у кільці рук. - Якщо не хочеш шумного клубу, можемо кудись усамітнитись. Поспілкуємось, а може щось цікавіше робитимемо.

Він тулиться носом до шиї і глибоко вдихає, а потім цілує без дозволу.

- Відпусти, Артеме. Ти занадто п'яний.

- Я сп'янілий тобою, - продовжує цілувати шию і важко дихає. - Наталі, від коли ми розійшлись, я не можу дивитись на жодну дівчину. Хочу лише тебе. Повернись до мене.

- Ти втратив мою довіру, - пручаюсь, намагаюсь відштовхнути його. - Перестань.

Десь неподалік чутні голоси. Скоріш за все нас бачать, але ніхто не буде мені допомагати. Ми схожі на пару, котра свариться. Не кричати ж мені “допоможіть”. Хоч, якщо до цього дійде, прийдеться.

- Не можу, я божеволію, коли торкаюсь тебе.

Він накриває мій рот губами, цілує вимогливо, не звертаючи увагу на мої протести. Та що з ним взагалі таке сьогодні? Наче з глузду з'їхав.

- Артеме, зупинись, - відвертаю голову, чим перериваю поцілунок. - Це все алкоголь, це він тобою керує.

- А може це кохання.

- Не видумуй.

Знову пробую вирватись з його обіймів. Артем ослабляє хватку, але не відпускає. В голові прокручую різні варіанти як позбутись його. Знаю, що він може бути дуже впертий. Як щось втовкмачить собі в голову, не відступиться.

- Хлопче, відпусти дівчину, - чую неподалік рятівний голос.

Я не бачу хто це, але впізнаю приємний баритон. Мимоволі посміхаюсь. Не віриться, що він тут.

- Не лізь у чужі справи, - Артем говорить зневажливо.

- Я спостерігаю за вами вже хвилину і тепер здається, що вони мої. Ти їй боляче робиш.

Артур зупиняється позаду мене і кладе на плече долоню. Його присутність заспокоює, тепер я впевнена, що буду врятована від небажаної компанії колишнього.

- Це моя дівчина, - шипить Артем. - А ти заважаєш нам миритись.

- Я не його дівчина, - поспішаю заперечити. - Вже три місяці, як ми розійшлись.

- Ось бачиш, вона не твоя, - Артур силою розчіплює руки Артема і смикає мене на себе. Спиною врізаюсь йому у груди і тепер опиняюсь у інших обіймах, але вже приємних. - Тепер Наталі моя. І я не дозволю чіпати свою дівчину якомусь сопляку.

 Ти зустрічаєшся з оцим, - кривиться недовірливо колишній.

- Зустрічаюсь, - тулюсь до Артура ще міцніше. - А між нами вже давно все скінчено. І перестань набридати мені.

Артем спльовує на землю, незадоволено підтискає губи, востаннє обводить нас зневажливим поглядом і йде.

Видихаю з полегшенням. Не думала, що все так мирно закінчиться. Вже готувалась до сутички між чоловіками.

- Що ти тут робиш одна? - суворо запитує Артур і відпускає мене.

Без його тепла стає холодно, тому обіймаю себе.

- Я з друзями, просто вони залишились ще в клубі, - розвертаюсь до чоловіка. - А мені захотілось додому.

Роздивляюсь його, бо давно бачила. Він як завжди красивий і навіть у нічний час одягнений у діловий костюм. Невже так допізна працює?

- Твій колишній якийсь не адекватний. Не дозволяй йому поводитись так з тобою, - він оглядається, наче когось шукає. А може хоче позбутись мене? Як місяць тому.

- Він просто перебрав, зазвичай він нормальний, - не розумію, нащо захищаю Артема. - А ти що тут робиш? Чекаєш на когось?

- Так, маю декого забрати з цього клубу, - стурбовано промовляє.

Він дістає телефон з кишені і комусь дзвонить. Відразу почуваюсь зайвою, тому відступаю на декілька кроків. А може він за дівчиною приїхав?

- Алло, ну де ти? - голос суворий, напружений. - Давай швидше, я тебе вже десять хвилин чекаю.

Він вимикає телефон, ховає і знову звертає на мене увагу.

- Тебе підвести?

- Якщо не заважатиму, - відповідаю несміло.

- Місця на всіх вистачить, ходімо.

Він киває в сторону машини і йде. Слідую за ним, в здогадках, кого ж він забирає пізно з клубу. Його настрій трохи роздратований і я не розумію, чи це через мене, чи через когось іншого.

Артур відчиняє переді мною задні дверцята і я сідаю. Сам він залишається стояти біля машини, спершись на капот. Через кілька хвилин з клубу виходить дівчина. Красива, коротко підстрижена, у короткій куртці. Вона підбігає до Артура і цілує в щоку, він в свою чергу обіймає її за талію. Неприємно на це дивитись, тому відводжу погляд.

Все ж таки дівчина.

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1