Вона просила, щоб він зупинив її...
Вітаю, мої любі читачі!)
Сьогодні хочу нагадати про дуже цікаву, сповнену кохання, пристрасті та пригод книжку. Одна з читачок сказала, що цю історію написала фея надії. Можливо й так) Сподіваймося на краще!
Тільки почніть, і зупинитись буде важко)
Зупини мене
ФРАГМЕНТ
Чоловік прямував до неї своєю звичною впевненою і дуже знайомою ходою. Юрій мало змінився з дня їхньої останньої зустрічі. Можливо, його сильна засмага якось впливала на Люсине сприйняття, та зморшки на лобі виглядали різкішими. Але Люсі подобалося й це.
– З днем народження! – вигукнула вона, як тільки чоловік опинився поряд. А ще вона рвучко поцілувала Фомина в щоку, поки не передумала.
Перший поцілунок! Ні, другий. Але перший раз стався так давно, що чоловік, напевно, давно про це забув.
Юрій моргнув і навіть ніби насупився на мить. А потім посміхнувся – ледве-ледве, але при цьому його обличчя миттєво змінилося. Помолодшало.
– Дякую. Таке собі свято. Ти...
Фомин замовкнув, вглядаючись в обличчя дівчини, і вона нетерпляче перепитала:
– Що саме?
Чоловік швидко оглянув її з ніг до голови, підхопив дорожню сумку, взяв Люсю за руку і потягнув за собою до виходу. Не дивлячись, відповів:
– Виросла.
Ну от! А вона так старалася!
Засмучена, Люся повільно пошкандибала до автомобіля. Знемагаючи від спеки, але не скаржачись, почекала, поки Юрій сховає її сумку до багажника, і, поміркувавши, не стала сідати поруч з водієм. Вона влаштувалася на задньому сидінні.
Фомин озирнувся, потер потилицю і завів мотора. Люся так і не зрозуміла, що у чоловіка на думці. Можливо, у нього все ж хтось є, і він намагається поводитися з іншими жінками максимально інертно? Але ж Люся – не просто жінка, вона – його друг! Однак їй не відомо, чи Юрій вважає так само.
«Люся, опануй себе нарешті. І пам'ятай, що ти – доросла, самостійна і приваблива жінка».
– Моя квартира все ще моя? – поцікавилася вона майже весело та упіймала в дзеркалі здивований погляд.
– Звичайно. Хочеш позбутися?
– Ні. Нехай буде – на згадку про Івана.
– Зрозуміло, – повільно промовив Фомин і ніби замкнувся в собі. От і зрозумій цих чоловіків. – Які плани на сьогодні?
– А ти хіба не святкуєш?
– Не люблю цю справу.
– А якщо я наполягатиму?
Її саму здивував виклик, який пролунав у вимовлених нею словах. Навіть не в самих словах – у власній інтонації. Що говорити про Юрія. Він знову похмуро поглянув на Люсю. Можливо, саме так виглядав його подив?
– Пропонуєш щось конкретне?
– Усього лише… вечерю. Приходь у гості. Буду дуже рада.
Люся збиралася сказати «обід». Чому передумала, й сама не знала. Від збентеження діяла вона інтуїтивно, практично на автоматі.
Ще один погляд, на цей раз загадковий, повинен був її налякати, але не налякав.
– Я прийду.
– Чекаю о дев’ятнадцятій нуль-нуль.
Частину шляху, що залишилася до її будинку, вони промовчали, але задумливий вираз не сходив з чоловічого обличчя. Люся ж відчувала незвичне внутрішнє задоволення.
Вдалого дня!
Софія
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДякую за чудову історію
Станіслава Барабошко, спасибі, Станіславо!)
Люблю читати ваші книги. Вони життєві і чуттєві! Дякую вам Софіє.❤️)))
Анна Багирова, щиро дякую, Аню!)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати