Наталі. Не кохана наречена.

- Що сталось? Тобі недобре? - запитує схвильовано.

Кладе руки на плечі, але не обіймає. А так хочеться його тепла. Бажаю бути як Ліля, коханою і потрібною.

- Ні, все гаразд, - відповідаю тремтячим голосом. Змахую зі щоки одиноку сльозу.

Відображення Артура хмуриться, а потім він повертає мене до себе. Я притиснута між ним і раковиною, тому змушена дивитись тільки на нього.

- Щось не так? Тебе хтось образив? - він незадоволений, готується мене захищати, тільки ось нема від кого.

- Та все не так, Артуре, - схлипую, не витримую натиску його погляду. - Між нами все не по-справжньому. А я хочу нормальних стосунків. Ось глянь на свого брата, яка в нього щаслива сім'я. Його дружина сяє в його обіймах, а ти мене навіть не торкаєшся.

Я навмисно заговорила про Лілю. Хочу вивести його хоч на якісь емоції. Якщо він досі її кохає, то нехай зізнається в цьому і я не буду мучитись у сумнівах.

- Думаєш, в них все ідеально? - запитує холодно. - Він змінив її. Вона була зовсім іншою. Живою, справжньою.

- Вона зараз справжня. Їй добре з ним. Їй спокійно і вона щаслива. А це головне для жінки. 

- А ти зі мною цього не відчуваєш, так? - він блідне, наче щось зрозумів.

- Ти не кохаєш мене і навіть не намагаєшся, - звучить як звинувачення, але нехай так буде. - А я вже стомилась чекати. Не знаю, на скільки мене ще вистачить.

Відштовхую його і виходжу з кухні. Нехай подумає, чи хоче він, щоб одного дня я зникла з його життя. Якщо далі між нами буде все так продовжуватись, до цього дійде. 

https://booknet.ua/reader/natal-ne-kohana-narechena-b426240?c=4605377&p=1