Привіт моїм любим читачам та гостям мого блогу!

Цей день настав і я знов починаю свою чергову передплату! 

Хвилююся як і першого разу.)) Та хочу подякувати моїй любим постійним читачам за підтримку, коментарі й вподобайки. Для кожного автора це неабиякий фідбек і стимул писати більше, писати краще.

Моя нова передплатна книга вже займає перше місце у міскому фентезі й сподіваюсь вона й надалі буде вам цікавою.

Академія об'єднаних талантів. Спустошена для ельфа

Анотація:

Алекса спустошена. Вона, як і вся її родина позбавлена внутрішнього магніту, який притягує магічні струмені. Але все змінюється, коли її сестра раптом починає відчувати у собі магію. Для навчання молодшої сестри в академії потрібно багато коштів, яких у родини Алекси немає. Тому дівчина наважується на непростий крок і покидає затишне родинне гніздечко у далекій глушині та вирушає у столицю, щоб знайти хорошу роботу.
Якби тільки Алекс знала з чим їй доведеться стикнутись, то точно залишилася б вдома. Адже ельфи можуть бути дуже підступними та хитрими на шляху до своєї мети.

Я сьогодні на честь початку перерплати також додала ще одну незаплановану главу.

І ось маленький уривочок вже з платної глави:

Ніби бачить мене вперше, ніби ми не знайомі, ніби не він зламав мене п'ять років назад. Але це був він, його очі, його ідеальна посмішка і навіть його манера розмовляти, трохи розтягуючи кожне слово. Це був він. Я не могла нічого з собою вдіяти. Хотілося приховати свій стан, але не виходило. Руки відразу спітніли, дихати стало важко і все навколо ніби розпливалося. Як це могло зі мною трапитись? Як тепер бути? Майже не чула про що вони говорять, бо власний стукіт серця був гучнішим.

– Тобі погано?

– Що? – перепитала в Ноеля я.

– Тобі погано? – знову перепитав він, стаючи навпроти мене і закриваючи мене від Еріка й інших гостей.

– Ніі, тобто так… мені… мені треба у вбиральню, – ледве вимовила я, сподіваючись, що він почув мене в цьому веселому гомоні. Гості продовжували прибувати, а Ерік з радістю вітав їх. До нього приєдналася висока і дуже красива брюнетка у сріблястій, довгій сукні з помітно округлим животиком. Естель. Його дружина. Ельфійка…

Я більше не оберталася у їхній бік, а Ноель мовчки взяв мою руку і повів крізь натовп.

– Точно все добре? – запитав ельф, коли ми підійшли до вбиральні. 

– Так. Просто. Просто перехилювалася, мабуть. Ти йди, а я через кілька хвилин повернуся. Дорогу запам'ятала, – посміхнулася йому, щиро дивуючись як це в мене взагалі вийшло. 

– Добре, – його погляд на мене був надто довгим, а я вже не відчувала в собі сили щось зображати, тому, не дочекавшись коли він піде, просто втекла за двері, замкнула їх і сповзла по них на підлогу. 

Кричати не можна – почують. Плакати не можна – макіяж. Я просто сиділа там і дивилася на протилежну стіну. Не розуміла як зараз зібрати себе до купи й вийти туди. Як зображати що ми не знайомі навіть. 

Бажаю усім хорошого деньочка і звісно промики для найспритніших:

0s6nzw3R

vdVKhUYa