Писати і плакати, це я вмію.

Бо мої книги лікують в першу чергу мою душу. І якось так виходить, що за сумісництвом відгукуються у ваших серденьках.

Мені б дуже хотілося, щоб людей, які розуміють емоції Ліри, в світі було набагато менше. Але я не маю над цим влади.

Можу лише пояснити, чому все так і до чого все веде. Занадто сильно мені подобається розуміти істинну природу речей та знаходити пояснення тому, що відбувається навколо.

Коли мама і тато сварять дитину за найменші огріхи, карають мовчанням, фізичною розправою чи ігнором, маніпулюють. Кажуть, що дитина сама винна в тому, що її карають, бо вона фактично змусила батьків до такого кроку.

Коли тобі не говорять, що тебе люблять, бо любов та що завгодно треба заслужити! І ти всім винна, а тобі ніхто нічого не винен. Радій тому, що є, будь вдячна!

І в дорослому віці ця дитина не вірить, що її можуть любити просто так. Вона шукає таких самих маніпулятивних партнерів, холодних і недоступних, бо кохання не може бути простим. Його треба заслужити.

І бути хорошою, не розчаровувати. Якщо ж розчаруєш, тебе кинуть, і ти в цьому винна сама!

І навіть якщо знаходиться людина, яка кохає безумовно, чутлива дитина холодних батьків потребує постійного підтвердження того, що її досі люблять. Що їй можна помилятись, можна бути не ідеальною, можна бути собою.

"Ти мене любиш?" Без кінця...

Любіть своїх дітей, балуйте! Ви не знаєте, що чекає на них в майбутньому. І потурбуйтесь про те, щоб вони вашу любов відчували, щоб могли з будь-якою проблемою прийти до мами і тата. Тоді у вас виросте впевнена в собі особистість, а не дитина в тілі дорослого, яку недолюбили.

Опівночі тут https://booknet.ua/book/obirayu-sebe-b425939

Обіймаю, ваша Лоре Лея