Вже чотирнадцять років пройшло як я перенесла психологічне,емоційне і майже фізичне зґвалтування, але я досі пам'ятаю це якби це сталося вчора, і кожен день згадуючи про це я не можу знайти в собі сили це побороти і щоб мати можливість творити своє життя таким яким я колись його бачила, та тепер це не реально бо я боюсь всього і всіх, я не впевнена в собі і егоїстичні до себе бо все роблю для того щоб знищити свої прояви нормальної поведінки, я не розумію себе і не хочу робити щось що би змінило мене я, зациклилась на одному моменті і так і живу, я вже півтора року нічого не творю і нічого не пишу бо не можу, я відчуваю що маю якийсь тромб в голові який закупорив здатність мислити і творити вірші чи казки-оповідки, так я їх колись складала зараз вже цього немає і від того мені стає ще гірше що я загубила себе, єдине що мене ще тримає так це те що я люблю читати і читаю я багато особливо любовні романи, а ще дивлюся серіали свої улюблені(це мається на увазі про пожежників, поліцію, медиків, детективів та криміналістів), ну і ще багато інакших які мені також подобаються, особливо люблю дивитись про спорт, тварин, та життєві ситуації, також дуже люблю слухати музику, я її багато слухаю і не залежно від стилю головне щоб мені сподобалась і тільки українською, ну часом можу послухати щось англійською, французькою, німецькою, іспанською, італійською, чи польською але то дуже рідко буває. Наскільки затягнулася моя відсутність вже всі побачили що я нічого не пишу і давно нічого не публікую, я сказати не можу, бо нічого не виходить написати мені якось не по собі і я здається вже втратила цю можливість а може її ніколи й не було, хто знає, але я маю надію що колись таки повернусь до своїх книг і зроблю з ними порядок а може щось і нове опублікую. Такі от справи несудіть мене я не винна в тому що нічого не виходить просто мені не до творчості поки що.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПросто хочу обійняти Вас...
Впевнена, що Ви зможете подолати той страх і біль. Хай будуть поруч ті, хто допоможуть Вам вирватися з того страшного полону минулого.
Леся Вікрам, Я думаю, що творчість допоможе вам розмалювати світ навколо вас у яскравіші кольори.
Успіху вам.
Моя люба, важко читати та знати через, що ви проходите. Нажаль минуле ніхто не може змінити, і спогади важкі не стираються назовсім... Багато людей просто живуть день у день...а в нашій країні таких людей дуже багато. Кожному доводиться жити зі своїми страхами, спогадами та болем. Головне завжди щось робіть. Не хоче писати не пишіть. Подобаються фільми та серіали, от і добре. Ви нікому нічого не повинні, лише собі!!!
Іноді потрібно за творчість братись через силу, виплиснути емоції... Іноді початок може бути болісним, але це і є крок до одужання.
Ви чудова людина, світла людина і я дуже хочу щоб ви були щасливою.
Знайте, я поруч! Моя підтримка з вами.
Ніхто не має права судити вас. У кожного своє життя та проблеми. Думайте про людей, які вас люблять і яких любите ви. Живіть та знаходьте в них розраду. Обіймаююю міцно-міцно!!!
Леся Вікрам, Ви все зможете. Головне, що ви хочете боротись з таким станом, а це і є крок. Вірю, що у вас все вийде. Ви сама собі допомога.
Не зациклюйтесь на тому якою ви були колись. Все змінюється, життя, люди... Ви з більшим досвідом, стали сильнішою і мудрішою. Якщо отримуєте задоволення вік фільмів та книг, значить ви не втратили здатність радіти, співчувати, усміхатись та бачити, щось хороше.
Тож просто робіть те, що бажаєте, те, що вам дарує радість. Ви неодмінно все зможете!!!
Дякую за теплі слова, моя люба. Ціную і дякую за тепло душі!!!
Миру, перемоги, сонячних днів та Божої ласки!!! Обіймаююю!!!
Вас ніхто не засудить. Але чи зверталися ви з оцим своїм станом до спеціаліста? Гадаю, то був би перший крок до мети, бо з початком повномаштабки не завжди можна впоратися з проблемою самотужки
Інна Камікадз, І вибачте що видалила коментар якщо ви бачите видалення, просто коли я писала вам відповідь якась абракадабра вийшла і це мене трохи розізлило а коли я злюсь то видаляють все навіть не дивлячись що саме йде під видалення.
Вас ніхто ніколи не засудить. Не бійтеся писати про те, що хвилює, болить. Адже ми всі люди, і маємо емоції, почуття... Я не знаю що саме з Вами трапилось, але хочу хоча б підтримати. Це найменше, що можу зробити.
Ця історія нагадала мені свічку. Поки полум'я ніхто не чіпає, і сама свічка знаходиться у порожній кімнаті, де немає світла, то вона здається єдиною річчю, яка освітлює морок. Та якщо подує вітерець, вогник почне колихатися. Він намагатиметься встояти, хоч і буде важко. Якщо ж зайде людина у темну кімнату, вона здаватиметься також темною, майже непомітною. Зливатиметься з мороком та тінню. І її подих з легкістю загасить полум'я. Якщо ж свічку занести у світлу кімнату, то вона вже не здаватиметься такою яскравою та гарною, адже навколо буде світліше, аніж її вогник. До чого ж я веду? Але якщо цю свічку запалити та оточити іншими свічками, які палатимуть, то подих людини не загасить її. А якщо це трапиться, то вогнище інших запалить її знов.
Тож я хочу також стати свічкою, яка підтримуватиме Ваше та інших полум'я♥️
Музика, улюблені серіали відволікають. Та з таким станом варто щось робити. Спробуйте просто узяти порожній аркуш та написати тільки хороші моменти.
Віка Лукашук, Або ж такого: сум, сіра кімната, ви самотня... Це не найкращий фінал, чи не так? З Вами вже більшість авторів. Придивіться! І я теж;) Тому вставайте та живіть далі. Ви сильна та молодець. Адже вже робите кроки, написавши цей блог. Вірю у Вас та бажаю найкращого♥️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати