Панна. Те, що точно варто побачити =)

Упродовж 21, 22 та 23 глав у книзі “Панна” згадуються певні місця Мезоамерики, які розташовуються на території сучасної Мексики, Болівії, Перу та Чилі.

Можливо, хтось встиг там побувати до війни, то пригадає свої мандри, а хто не був — занотує цікаві місця і об’єкти, які можна буде відвідати/побачити/помацати після перемоги України.

Отже, поїхали!

Теотіуакан. Мексика.

У минулому багатолюдне місто на висоті 2000км над рівнем моря.

Первісна назва невідома. У перекладі з мови ацтеків Теотіуакан перекладається як «місто, де люди ставали богами».

Кут відхилення Дороги мертвих від півночі. У книзі запропоновано один з варіантів, чому так сталося.

Піраміда Місяця

Розмиття підніжжя піраміди Сонця

Тіауанако. Пума-Пунку. Болівія.

Обидва комплекси розташовані на східному узбережжі озера Тітікака, на висоті 4000км над рівнем моря. Тіауанако вважалося столицею Віракоча.

Реконструкція Тіауанако

Розкопки.

Сучасна реставрація (зліпили все, що знайшли, докупи... майже рівно зліпили).

Зображення Віракоча на воротах.

Самі ворота. Таке враження, що їх де знайшли, там і поставили, але вони явно не стояли на цьому місці...

Пума-Пунку і його характерне “лего”.

Деталі обробки вражають (ну от точно молотками робили, не інакше). Частина плити, що була під землею краще збереглася.

Розкидане каміння зібрали у впорядкований кам’яний хаос. Ніхто не знає, який вигляд мала початкова споруда, тому зібрані елементи так і лежать.

Руйнування комплексів не характерні для землетрусів, оскільки уламки розкидані й притрушені ґрунтом. Є купа гіпотез про те, хто та як міг його зруйнувати, але точної відповіді наразі нема.

При дослідженні Пума-Пунку з’сували, що плити кріпилися між собою за допомогою спеціальних внутрішніх металевих скоб, кілька штук вдалося знайти. Вони виготовлені зі сплаву заліза, міді, кобальту і нікелю (приблизно 2%). Останній на території Болівії не видобувається.

Ольянтайтамбо. Перу.

Місцеві гіди на екскурсії з задоволенням розкажуть вам красиву романтичну історію кохання доньки Головного Інки Пачакутека і його воєначальника Ольянтая, на честь якого й назвали цю заставу, таких собі місцевих Ромео і Джульєтту, але їхня історія, на противагу відомій версії Шекспіра, закінчилася щасливо.

Вид на тераси знизу.

Інший ракурс.

Також вам розкажуть, як інки будували-будували фортецю, але... недобудували. Якщо не вдаватися в деталі, то можна послухати, покивати і піти далі, але якщо замислитися над тим, як саме інки доставляли багатотонні блоки з кар’єру на сусідній горі, то натхненна розповідь гіда перетворюється на гарбуза гарну казку для туристів.

Храм десяти ніш. Не знаю, чому це місце назвали храмом, особисто моє враження, що це просто коридор з місцями для лампадок.

Інший ракурс. Чітко видно, що була друга стіна, камені з якої лежать внизу. Зверху над проходом видно примітивну кладку, явна реконструкція. Схиляюся до думки, що авторство належить інкам, які намагалися підлатати поламану споруду.

Вид на “храм” з іншого схилу і...

...слід від можливого потоку, що зсунув блоки у напрямку свого руху, зруйнував “храм” і тераси, які інки відремонтували як змогли.

Весь комплекс не виглядає недобудованим, він виглядає зруйнованим. “Втомлені” блоки не тягли на скелю, їх звідки скинула невідома сила, що прийшла із заходу. Можливо, якби Ольянтайтамбо не знаходився на виступі між скелями, то руйнування були б меншими, як у Писак, наприклад, але... як є.

Раніше це була якась споруда...

Саксайваман. Перу.

Перекладається, як Ситий яструб.

Реконструкція.

Офіційна версія, що це фортеця, але... три зубчастих мури зовсім не захищені з боків. Моя версія того, що являла собою ця споруда описана у книзі =)

   Фланг “фортеці”.

Полігональна кладка “зубів”.

Характерні трапецевидні ніші.

Вихід породи, а також “гірки”.

"Гірки” ближче.

Вид з "гірок".

Відірвана й перевернута вершина, як кажуть гіди — вершина храму (але особисто мені на храм не схоже). Що могло так зірвати верх споруди від скелястої основи і перевернути — не кажуть. Землетрус навряд чи на таке здатен.

У «Коментарях про царство інків» Гарсаліса де ла Вега (XVI ст.) про Саксайваман писав:

«Це неможливо уявити. А коли побачиш своїми очима, починає здаватися, що тут не обійшлося без чаклунства й що це справа рук демонів, а не людей. Він побудований з таких величезних каменів і в такій безлічі, що відразу виникають питання, як індіанці добували ці камені і як доставляли їх сюди, як обробляли їх і ставили один на одного з такою точністю?»

Острів Пасхи (Рапа-Нуї). Чилі.

Останній пункт на сьогодні. Острів віддалений від узбережжя Південної Америки майже на 4000 км, до Полінезії — ще далі.

Згідно з книгою, саме тут молоді а-і-зі розважалися стрільбою по кам’яних бовванах (моаї) і їхні розваги сприйняли за підготовку до війни. Якщо уважно поглянути на те, як розставлені моаї, то чим це не тир?

Платформи знаходяться переважно по периметру, і моаї хаотично розкидані суходолом, ніби й справді розліталися від пострілів з боку океану.

Хтось згубив капелюх...

У місцевих є легенда, що ходити на кар’єр Рано Рарака вночі не можна, і якщо хтось таки наважиться піти, то пара червоних очей з неба спопелить неслуха. Що то за очі і чим вони спопелять — невідомо, але це прекрасний привід пофантазувати про корабель з лазерними установками, який знаходився там колись =)

Платформ (місцева назва АХУ) на острові несподівано багато, збереглися далеко не всі. Деякі аху просто в жахливому стані, їх навіть не намагаються реставрувати.

Зруйнована аху.

Якщо поблукати островом, то можна знайти знайому з Південної Америки полігональну кладку, з якої викладали постаменти. Вони невеликі, але тут важливий не розмір, а використана технологія. Певно, будівельники добре володіли нею, і вона не була для них чимось складним, раз використали  її і тут.

Далі буде...