Про книгу Таємниця Трапіста

Я тут (на Букнет) публікую книжку про подорож експедиції землян на планету до іноплонетян. Іноплонетяни розмовляють на власній мові (як її розшифрувати згадано у пешому розділі). Прочитайте уривок з 2 розділу і напишіть відповідь в кометарях на невеликі питання - Чи читали ли б в книжку в такому форматі? Чи краще робити переклад іншим способом, не змушуючи читача розшифровувати? І взагалі наскільки цікава така задумка? 

Уривок : 

Отямився Михайло коли неподалік нього бігали якісь люди в червоних халатах. Вони розмовляли незрозумілою мовою. “Оце так вдарився головою, що маю галюцинації” - розмірковував він, почухуючи шишку на голові. Математик не міг второпати де це він знаходиться. Навкруги все нагадувало якийсь шпиталь. Михайло поглянув у вікно. Там росло дерево яке трохи нагадувало кипарис. Повернувши голову в інший бік він побачив там Амелі. В неї було перебинтоване плече. Математик хотів було щось сказати їй, але побачив що вона спить. тому не став тривожити.

В розумі в Михайла Мельника стало потроху прояснятися і він пригадав пригадав про політ та аварійну посадку, про яку оголосила Джесіка. Математика стало бентежити безліч питань - що сталося? де вони? де решта членів екіпажу? Він спробував підвестися і сісти, але м’язи спини заболіли. Тому Михайло тільки заойкав. Одразу до нього підбіжала жінка в червоному халаті і жестами показала, що краще лягти. Він послухав її.

На вигляд інопланетяни були такі ж як і ми земляни. Так само мали дві ноги і дві руки, одну голову та тулуб. Тільки шкіра була трохи жовтувата. 

Спілкувались з інопланетянами з постраждалими з корабля за допомогою жестів. І якщо звичні речі типу попити, та болить можна якось було показати. То розпитати в них, про те, що сталося з ними математикові якось не вдавалося. Мови він їх не знав. Цією справою мав займатися лінгвіст. Але його поряд не було. (Пізніше з’ясувалося, що він у сусідній палаті з Гансом). На щастя Тапісці зрозуміти чого хоче пацієнт і за кілька хвилин до палати принесли екран чимось схожий телевізор і мультимедійну дошку водночас. Інопланетяни показали декілька відео Михайлові. Він збагнув, що то були нарізки сюжетів їхніх каналів новин. 

Як з’ясувалося з тих відео корабель зазнав аварії. І тепер Михайло, Амелі, Джон та Ганс знаходилися в лікарні одного з міст планети Трапіст. На щастя в усіх четверьох були не смертельні пошкодження та поранення. Щодо двох пілотів Джемса Андерсона та Джесіки Вільямс - то, на превеликий жаль, вони обоє загинули. Остання новина засмутила Михайла він відвернувся від екрану давши зрозуміти, що побачив достатньо. Трапісці із зрозумілістю покивати головою і винесли екран. 

Коли Амелі прокинулася, Михайло обережно підійшов до її ліжка та посміхнувся. Знеболювальне, що йому вколола медсестра давало змогу невідчувати майже болю.

— Привіт, Амелі, — прошепотів він, нахилившись ближче. — Як ти себе почуваєш?

Амелі повільно кліпнула очима, намагаючись сфокусувати погляд на Михайловому обличчі. Вона спробувала щось сказати, але лише хрип вирвався з її горла.

Михайло взяв її за руку та ніжно погладив.

— Не напружуйся, — заспокоїв він. — Все буде добре. Ми на Трапісті. Нас врятували місцеві жителі.

Амелі знову спробувала заговорити, цього разу з більшим успіхом.

— Трапіст? — прошепотіла вона. — Що сталося?

— Наш корабель зазнав аварії, — пояснив Михайло. 

Амелі кивнула, все ще намагаючись осягнути все, що сталося.

— А інші? — запитала вона.

— Джон і Ганс теж тут, — відповів Михайло. — Вони отримали легкі поранення, але вже йдуть на поправку.

Амелі зітхнула з полегшенням.

— А пілоти? — прошепотіла вона, боячись почути відповідь. Вона інтуїтивно відчувала, що щось не так.

Михайло опустив голову.

— Вони... не вижили, — тихо сказав він.

Амелі закрила очі, відчуваючи, як сльози навертаються на її вії. Вона втратила двох друзів, двох відважних пілотів, які віддали свої життя, рятуючи інших.

Михайло обережно обійняв її, намагаючись передати свою підтримку та співчуття. Вони ще довго сиділи мовчки, обіймаючи одне одного, намагаючись змиритися з втратою та знайти сили рухатися далі.

Минуло тижня зо два і всі четверо землян покинули лікарню міста Керамі. Їх повезли на авто, яке як виявилося працювало на топливі з льоду води. Спершу їх повезли до місця аварії корабля. Там на них чекав трапіст, який як здогадався Ганс займає високу посаду в цьому містечку. Хімік так і промовив колегам

- Певно це їх владна шишка. Бачите який костюм - кивнув він в сторону інопланетянина.

Той, побачивши наближавшихся до нього землян, підняв вгору руки лодонями до них. На Трапісті це, як вже зрозуміли космічні подорожувальники, означало доброзичливе вітання. Коли четверо підійшли ближче, приязно посміхнулися до нього.

- А лпнбоеіс нїтуб Гпґоаопй Гєзї. Нєоє игбуі Морі Шел. Щбопгої иєнмаоі, ал гі гзє иобжує гбщї рїмпуі ибґіофмі. Ні в цпуїмі рєсєебуі ує, ьп иобкщмі гїе йц уїм.  Обзбмю ні оє иобжнп алї усбеічїй и рпцпгбооа об Иєнмї. Упнф пшїлфя ьп гі рїелбзєує ал епрпнпґуі гбн иеїктоіуі птубооя щбоф гбщін упгбсіщбн. 

- Мені нічого не зрозуміло, окрім того, що його звати Морі Шел - прошепотів Ганс Джону. Той тільки злегка кивнув головою. 

Та й Михайлові з Амелі також було невтямки, що хотів сказати цей інопланетянин. Михайло навіть не зміг второпати як лінгвіст серед купи незнайомих слів зумів виокремити їм’я представника влади. Лише сумні очі давали підказку математику, що не радісне він говорити. Коли ж Морі Шел відійшов в бік, то Михайло, Амелі, Ганс та Джон зрозуміли в чому була причина сумної інтонації. Позаду інопланетянина стояли два невеликих за розміром дерев’яні ящики. Не важко було здогадатися, що в них були рештки пілотів Джесіки та Джемса. 

Всі четверо мовчки підійшли до ящиків. Сльози жалю покотилися в них по щоках, а серця стиснулися від болю втрати. Вони схилили голови в знак поваги та скорботи, віддаючи шану своїм полеглим колегам. 

Через кілька хвилин Михайло витерши сльози хустинкою, обернувся до іноплонетян. Як виявилося Морі Шел кудись зник. Натомість замість нього стояв якийсь інша інопланетянка. Вона  показали жестами, що потрібно йти далі за нею.

- Вона хоче, щоб ми пішли за нею- мовив математик до своїх колег.

Земляни послідували до якогось намету. Амелі наздогнала Михайла і мовила:

- Треба буде якось пояснити їм, що тіла треба відправити на Землю. 

- Я спробую щось вигадати - погодився він з нею. 

- Та й Землею варто зв’язатися. Вони ж не знають як у нас справи.

- Так. Звісно - погодився Михайло входячи до намету.

Як виявилося тут лежали їх особисті речі, які вціліли при аварії. Михайло одразу ж впізнав свій плантшет. Він взяв його до рук і запустив. Засвітилася заставка, планшет на щастя працював. В математика виникла ідея як пояснити трапісцям про їх бажання відправити тіла Джесіки Вільямс та Джеймса Андерсон  на рідну планету. Тому не вагаючись він запустив редактор відео. Крім того, як виявилося, інших його речей не було.

Тим часом, у місті Акваріус, розташованому за кілька сотень кілометрів від Керамі, правитель на ім'я Еліас спостерігав за новинами про аварію земного корабля з непідробним інтересом. Нові обставини могли сприяти його задуму. Приліт землян можна було використати в здійсненні його планів. Але потрібно було все зважити, щоб не зазнати краху.

Переключивши голографічну проекцію новин на свій персональний комунікатор, Еліас подав сигнал своєму радникові. Той відповів одразу як тільки почув сигнал для зв’язку.

- А об иг’аилф. Ьп уі цпуїг, Еліас?

- Ибкеі еп нєоє, Креміне. Нбя трсбгф, — мовив правитель, встаючи з місця.

- Ибсби кеф, — сказав Кремін. З інтонації його керівника він зрозумів, що справа надзвичайно важлива. Тому швидко підвівся з місця.

Креміна і Еліаса поєднувала не тільки робота, а й дружба, яка розпочалася десь 10 років тому. Тоді молодий Кремін працевлаштувався на роботу обліковцем в компанію до Еліаса. Як обліковець, Кремін одного разу допоміг відмити кошти, отримані шахрайським способом, використовуючи складну систему підставних рахунків та фінансових маніпуляцій, що дозволило Еліасу уникнути викриття і забезпечити своє становище в компанії.

Коли Еліас прийшов до влади, він не забув про свого товариша. Пам'ятаючи про ту допомогу, що Кремін надав йому в критичний момент, Еліас призначив його своїм головним радником. Кремін завжди був поруч, готовий надати підтримку та поради у складних ситуаціях.

За роки спільної роботи вони стали непорушним тандемом, який знав, як досягати цілей навіть у найскладніших умовах. Кремін поважав Еліаса не лише як правителя, але й як друга, який завжди цінував вірність та відданість.

Тож, коли Кремін увійшов до кабінету, він побачив рішучий погляд Еліаса і зрозумів, що мова піде про щось надзвичайно важливе.

- Уі шфг рєгоп рсп рсімїу їи Землі? - кивнув керівник на крісло.

- Убл ггєтю Трапіст ґфеє рсп чє - відповів радник сидаючи на вказане місце.

- А ефнбя чє иїґсбж об об сфлф… ема общпґп рмбоф.

- Ефнбжує шбт - Кремін озирнувся на двері, ніби боявся, що хтось зайде.

- Убл. А ґбебя иєнмаоі инпзфую обн епрпнпґуі.

Радник дивився на Еліса не дуже розуміючи, як так земляни їм допомагають здійснити задумане. Правитель міста зрозумів, що має пояснити другові детальніше що він має на увазі 

- Ні глсбеєнп уф иєнмаолф и Франції. Ші ал рсбгімюоп уб еєсзбгб иєнмао...

- Б ал гпоб г вїтб еп общпґп рмбоф? — ошелешено глянув Кремін на Еліаса. Його не здивував факт викрадення. Вони з товаришем часто робили такі речі в інтересах власних бізнес-справ. Але землянка ніяк їм не заважала.

Правитель підсів біля підлеглого і дістав заглушувач зв'язку, який був здатний блокувати будь-який радіосигнал в радіусі кількох десятків метрів. Вмикаючи пристрій, він промовив:

- А ибсби еєубмюоп гтє упвї рпатоя.