Відгук на "Тихіше води, нижче трави" 

У рамках безстрокового марафону пишу свій відгук :)
Цього разу це книга "Тихіше води, нижче трави" Тетяни Гищак

Вітаю, я до вас з відгуком на книгу, яка мені дуже сподобалася на теренах цього сайту. Зазначу, що я прочитала її дуже давно. Потім побачила на марафоні у вільних творах й взяла на рецензію, проте, за браком часу я відмовилася. Однак я тоді зробила собі нотатки, і побачивши цю книгу у вільних творах, знову взяла її. Не люблю не завершувати почате. Вчора, поки літали кляті шахеди, я написала цей відгук.

Ще тоді я висловила свою щиру думку, однак, зараз прикрасимо її деталями. Також з плином часу та повторною вичиткою, я дещо поставилася інакше до деяких сюжетних ліній. Якщо спершу я читала занурившись у сюжет, як захоплений читач, то перечитавши книгу, я зробила певні висновки. А саме: я занадто захопилася деякою несправедливістю, сприйнявши сюжет за реальну історію. Тепер я дивлюся на це інакше. Автор освітлив багато життєвих проблем, поставив в моїй голові багато запитань на осмислення прочитаного. Це чудово! 

Почнемо з розбору цієї книги.

Для мене головний сюжет – це про відстоювання власних кордонів. Я побачила цю боротьбу з усіх сторін. Стосунки батька з сином, головного героя Андрія з новим класом, навіть у відносинах Андрія з дівчиною, на ім'я Аня. Проте про все розповідатиму по черзі.

Кожен розділ мене, як читача, чіпляє дивним інтернет-листуванням. Навіює спогади з мого підліткового віку, коли ми переписувалися на доволі складні теми, переконуючи себе, що достатньо зрілі для обговорювання нелегких для сприйняття тем. Це була інтрига, детектив. Хто саме листувався? Звісно, що один з героїв книги, але хто саме? Я розуміла, що це підліток, але який саме з головних героїв? До речі, я не розкрию цю таємницю, тому що це спойлер. Ви маєте самостійно розв’язати цю загадку. Особисто я здогадалася десь наприкінці історії. За це величезний плюс авторові. Інтрига – це гарний ключ для утримання зацікавленості читача.

Стосунки “батько-син”.

Ось тут мене плющило дуже знатно на першому прочитанні. Як так можна поводитися з дитиною? Невже батько не бачить, що його суворість лише все псує? Однак Діана охолонула й почала раціонально мислити. Тому що це моя особиста думка. Скільки існує таких прикладів батьків, які, вибачайте, не вміють та не хочуть вчитися виправляти помилки? Чому в суспільстві вкарбувалася така думка, що хлопчиків треба виховувати суворо та не проявляти до них тієї ніжності та любові, яку дарують дівчатам? Та звісно все через необізнаність самих батьків. Ось і наш татусь зображається таким необізнаним у сфері виховування. Натягнуті за вуха розмови, коли немає про що побалакати; дитина має бути ідеальною, щоб отримати те, чого вона хоче. Погано себе поводиш? Не будеш займатися спортом, який для головного героя дуже важливий. Так, батько його ще й тренує, бігає разом з хлопцем, коли він поводиться так, як тому потрібно. Спілкуватися з дитиною про його проблеми? Та навіщо? Залякування приносить свої плоди, тому нахіба взагалі ускладнювати собі життя?

Зі мною в дитинстві теж мало спілкувалися батьки. Треба гарно вчитися, поводитися чемно і все буде гаразд. Я не була проблемною, на відміну від мого брата. До речі, мій брат дуже нагадує мені Андрія. Він так само займався спортом, де міг випустити пару та відчути себе “на своєму місці”, так само був “вогняним хлопцем”, вважаючи, що якщо тебе бояться, то поважають і не чіпають однолітки. Він так само виборював своє місце під сонцем. 

Андрій не вміє поки що відстоювати кордонів з батьком, відверто боячись його реакції навіть на те, в чому він не винен. Не важливо, хто розпочав бійку, важливо, що Андрій був причетний. Він не вірить, що тато буде на його боці, і в певний момент сюжету ми це бачимо. Батько не вірить Андрієві, але батьки інших хлопців сліпо займають сторони своїх синів. Це доволі показовий момент.

Перейдемо до стосунків Андрія з Сергієм – найліпшим другом. Вони займаються в одній секції, дружать дуже давно. В тому віці, зазвичай, таке тісне спілкування робить з хлопців не кровних братів. Я це побачила навіть у відношенні матері Сергія до його друга. Вона завжди нагодує, переймається хлопцем. Складається враження, що вона краще відноситься до нього, ніж рідний “батя” (так його й називає Андрій). Я для себе зробила такий висновок: спорт та друзі, які з ним пов’язані, — це для головного героя має цінність. Все інше йому нецікаво та неважливо. Треба поводитися тихо в новій школі, аби тато не забороняв ходити на тренування та спілкуватися з друзями. Треба бути "Тихіше води, нижче трави"!

Директор. Це друг тата. До речі, сюжет починається саме з їхньої розмови. Певно це єдиний момент, який мені здався нудним. Ну, що є – те є. Я починала читати та закинула на перших порах саме через такий вступ. Потім я знову дала шанс цій книзі й після мене вже неможливо було відірвати. Чомусь для мене саме ця зустріч якось не прижилася. Навіть не поясню чому. Проте фігура директора доволі важлива. Він саме й приймає проблемного учня, якого виперли з попередньої школи. Так мовити “по блату”. Директор, на мою думку, більше цікавиться життям хлопця, ніж його приятель. Він питає в Андрія: “як справи?”, “як школа?”. Він не розповідає батькові про один інцидент, дозволяючи, як на мене, парубку адаптуватися та не бути побитим батьком. Та й хто винен в тому інциденті — ще те питання. 

Хочу ще трошки поговорити про відносини Ані (сірої миші) та Андрія.

Доволі суперечливе враження залишилося після цієї сюжетної лінії. З одного боку: перше кохання, коли підлітки керуються емоціями та відчуттями; те, що сіра мишка знайшла хлопця, який на неї звернув увагу… це клекотання у грудях. З іншого боку: це відверта неповага Андрія до кордонів дівчини. Я до останнього не побачила щирості та того справжнього кохання, на яке заслуговує дівчина. Є деякі діалоги між Сергієм та Андрієм, які ну дуже псують моє враження про головного героя. Розділ з днем народження Ані. Я розумію, що вони викаблучуються один перед одним, проте, доволі зневажливо. Та й момент у бомбосховищі… з одного боку романтично, з іншого… зневага до дівчини. На жаль, в Ані мало досвіду, аби відстояти себе та зрозуміти, що такі стосунки – червоний прапор. 

Андрій та новий клас. Звісно дуже важко бути новеньким. Всі давно знайомі, є свої лідери, тому дуже важко стати частиною нового місця. Я сама часто міняла школи, тому розумію. Ще й клас попався… не з найкращих. Тут є, не побоюся цього слова, “король”, на ім’я Гліб, “Фіфи” – дівчата, які привертають до себе найбільшу увагу зовнішністю та популярністю та їхні піддані. В кишеню за словом ніхто не лізе. Діти не бояться вчителів, спілкуючись на уроці так, як би я не дозволила. (я хоч й не вчитель у загальноосвітній школі, але мала досвід з групами учнів) Звісно Андрій привертає до себе чималу увагу. Глібу треба якомога ясніше вказати новому хлопцю, хто тут головний. І як ми бачимо, він доволі вправно маніпулює іншими учнями, роблячи усілякі “темні”. Цей хлопець дуже непростий персонаж, від слова “дуже”! Чесно кажучи, я ніколи б не передбачила такий фінал. Зацікавлю майбутніх читачів тим, що й ви не здогадаєтеся до останнього. Це залишило неабиякий слід. До чого призводить підліткова жорстокість та дурість. 

І завершу я найулюбленішим персонажем серед усіх. Я ще тоді писала, що Жора – мій улюбленець! Він постає перед читачем доволі боязким товстунчиком, який боїться “короля” Гліба. Однак Жора той персонаж, який приємно розвивається. Я бачу як він змінюється, відкривається з гарних сторін, проявляє мужність та добро. Це дуже добра дитина, яка спочатку боялася, а потім зрозуміла, що якщо сидіти, склавши руки, — нічого не вийде.

Тут я зітхаю з сумом. Автор зрозуміє чому, але я не видам спойлеру. Кінцівка – це розрив шаблонів в моїй голові. Чесно. Я обожнюю драму, тому тут я ставлю щирий лайк. Є над чим замислитися, є те, що треба пережити читачеві, адже емоції будуть зашкалювати. Спершу я обурювалася, а потім усвідомила, що автор вміло продемонструвала нам життєві проблеми, які, на превеликий жаль, трапляються в наш час. Я писала Тетяні, що залюбки прочитаю щось подібне про підлітків. Ця праця заслуговує увагу та популярність вищу за “босів” на цьому сайті. 

До речі, зараз в мене немає жодного персонажа, який ба мені не подобався. Навіть поганці прописані гарно. Я їх не сприймаю через призму читача, а через призму пропрацьованості сюжету. Без заперечень вони всі викликають різні емоції, але вони мені всі подобаються, бо пропрацьовані, бо здаються живими.

Дякую автору! Щиро дякую вам за таку історію! Раджу всім, хто цінує книги над якими слід подумати, які чіпляють та залишають слід.