Цитати із моєї другої книги

  Я тут подумала, що давненько нічого не викладувала у блозі. І тому вирішила виправити ситуацію.

  Отже,  трішки цитат із Кохання з уламків 2 або Довірся мені, якщо зможеш

1) У них взаємне кохання, як у собаки з кицькою. Він її кусає, а вона його царапає у відповідь — Тоні Чайден;

2) А соцмережі для наших дівчат — то святе — Тоні Чайден;

3)- Та ну тебе на фіг! З такою посмішкою тебе сам Пеннівайз¹ злякається — Тоні Чайден;

4) А далі з'являється дивне відчуття, що я повільно падаю у якусь безодню. Мені страшно. Я намагаюся звати Джеймса, але не можу. І все ще продовжую падати, довго і нескінченно... — Ірена Стоун;

5) Я тобі більше скажу — ти заслуговуєш на все це, але не тому, що дочка вбивці. А через свою наївність та звичку дивитися на все, що тебе оточує, через товсті скельця рожевих окуляр. Ти зробила собі кумира з того, хто зовсім на це не заслуговує — Макс Форс;

6) І тут фортуна, вирішивши показати мені язика, розвернулася до мене задом — Ірена Стоун;

7) І цей його погляд… мені здавалося, що він пропалює мене наскрізь, від чого хотілося зменшитись і забитися в якусь щілину аби він не міг мене звідти дістати — Ірена Стоун;

8)  Можливо, комусь здасться, що я до неї занадто жорстокий. Але я не ставив собі за мету з нею усюсюкатися, а тим більше жаліти. І якщо вона сама не хоче зняти із себе ці довбані рожеві окуляри, то я сам зірву їх з неї та розтрощу — Макс Форс;

9) Серце так сильно билося, що було відчуття того, що воно просто не витримає та розлетиться на дрібні шматочки — Ірена Стоун;

10) Чорт! Раніше нічого подібного зі мною ніколи не було. Зраджував я, зраджували мені. Але я ставився до всього цього з великим пофігізмом. А тепер що? Чому, ні з того, ні з чого, я самому собі нагадую здичавілого самця, у якого хтось намагається відібрати його самку? Якихось два дні на острові, а я не схожий на самого себе. Це що ж тоді виходить? Я таки дійсно її ревную?! Ні, все-таки добре, що я лишив самих, а то б не витримав і прибив би. А особливо її, за те, що посміла так нахабно себе поводити! І хто б міг подумати, що під оболонкою милої, доброї та по-дитячому наївної дівчини, ховається ще та «штучка», напхана різними ребусами і загадками — Макс Форс.