Думки.

Потік нав'язливих думок, страхів і переживань в кожного з нас свій.

Мені здається, чим старшими ми стаємо, тим він потужніший, бо маємо багато негативного досвіду, проблем і часто думаємо, що можемо передбачити та попередити щось погане.

Якщо ти забагато думаєш про погане, ти ніби кличеш його до себе, щоб потім з розчарованим виглядом зітхати і казати "я так і знав!".

Та чи варто так робити? Чи так цінно виявитися правим в подібній ситуації?

Все не так просто, мені говорять. Потік думок не вимкнути за бажанням. Однак рано чи пізно ти розумієш, що не можеш обирати події, які відбуваються в твоєму житті, але можеш обирати ставлення до них.

Мислення.

Його можна змінити, якщо дуже хочеться.

Це складно, дуже. Але жити в клітці, створеній власноруч з чужих думок, стереотипів та твоїх страхів, ще складніше.

То чи варто розчаровуватись через те, що ми не можемо контролювати? Невпинно намагатись керувати тим, що контролю не підлягає?

Іноді проблема, яку ми роздуваємо до грандіозних масштабів, існує тільки в нашій голові, а не в реальності.

Питання тільки в тому, що ти живеш своєю головою. Парадокс)

Розбиратимемось з цим моментом сьогодні опівночі з Лірою тут https://booknet.ua/book/obirayu-sebe-b425939

Дякую, що читаєте цю історію зі мною) обіймаю, ваша Лоре Лея