" - Дай мені пройти, - Андріана дивиться без боязкості й збентеження і додає, - будь ласка.

Робить крок убік, але Данило перекриває собою прохід.

- Обов'язково дам, щойно ми з тобою поговоримо.

Дан дивиться, як прозорі краплі стікають по світлому волоссю, ніжно пестять тонке обличчя, шию, груди. Хочеться зібрати кожну губами, язиком, пальцями. Він торкнеться її всього раз. Лише один, щоб знову відчути Метелика у своїх руках, хоч трохи збити спрагу, що зжирає його живцем. Ні. Доводиться ховати руки за спину, щоб не піддатися пекучій спокусі.

- Про що ти хочеш поговорити?

Вона роздивляється його обличчя, темні сліди втоми під сірими очима, рівний ніс - усі стародавні римські боги позаздрять - виразні чуттєві губи... Андріана не чутно видихає. Не дивно, що жінки божеволіють від нього, він найкрасивіший чоловік у Всесвіті. Вона не повинна так відверто витріщатися. Не дивитися, тільки не дивитися, інакше знову зірветься в ту саму прірву. Трохи пізніше вона відвернеться, обов'язково, та не в цю хвилину, бо легше не дихати, ніж відірвати від нього погляд..."

Привіт, хороші! Ці дні видалося більше часу, тому сьогодні  або завтра наступна прода, Дан і Андріана мене не відпустили))).

https://booknet.ua/book/za-zhagoyu-kohannya-kniga-2-b419231