Як болісно буває від ненависті?

Привіт усім красуням))) Поки дали дві годинки світла я вже швиденько опублікувала нашу очікувану новинку (продовження) книги 

Дотик кохання 

під назвою Дотик ненависті

Анотація до книги "Дотик ненависті"

Він перетворив моє життя на пекло. Хто знав, що під маскою доброти ховається монстр? Тепер я заручниця двох братів, і з кожним проводжу два тижні по черзі. Один з них — мій законний чоловік, який травить ненавистю та знущаннями, попри те, що вагітна від нього. Інший, який за розповідями усіх — чисте зло, — намагається врятувати. Він теж монстр, але під личиною зла ховається дещо справжнє й чисте, видиме лише мені. Він приховує таємниці, і поводиться зі мною так, немов я вже належу йому. І він єдиний, хто може врятувати мене від власного брата… якщо я оберу його.

дуже емоційно від ненависті до кохання вагітність складний вибір

Уривок з нової глави:

Заплющую очі. Руки інтуїтивно лежать на животі. Я не знаю чи в порядку моє дитя. Не знаю чи не болить йому там, всередині мене, поки я страждаю. Самотня сльоза котиться по щоці. Я замкнулася у ванній. Тимур там, за дверима, гупає й вимагає, щоб вийшла. Глибоко вдихаю. Подумки запитую себе як вдалося завагітніти якщо мій законний чоловік впевнений — безплідний? Я ж точно пам'ятаю, що ніколи не мала іншого чоловіка. Ніколи не мала фізичних стосунків до нього. Ніколи не мала нічого з Яном. Тоді як? Найгірше, що дізнавшись про вагітність, Тимур вирішив — дитя Яна. За це він карає. За зраду, якої не було. 

***

— Ян приїхав. Чекає під будинком. 

— Добре.

— Маю питання. Він знає, що ти вагітна? 

Нависає наді мною коршуном. Відступаю, впираюся у двері.

— Ні. — брехня злітає з рота швидко. 

Чоловік всміхається. 

— Ні? 

— Це наша дитина, я вже неодноразово повторювала. Навіщо йому знати про твою дитину? 

Тимур впирається рукою над головою. 

— Можливо варто сказати? — сичить. Носом торкається щоки. Глибоко вдихає. — Я хочу, щоб він знав чия ти дружина, у чиїх руках його дитина.

Повільно вдихаю. Протистояння братів знищує мене. 

— Розбирайтеся самі. Досить, що я мушу бути з ним два тижні кожного місяця, аби ти не втратив бізнес.

— Я тебе захищаю, — відрізає грубо. — Щоб він не зміг зашкодити.

Ковтаю клубок нервів у горлі. Намагаюся дихати рівномірно. Гірко від його слів, бо шкодить не Ян, як би не дивно було… 

— Я знаю.

— То будь вдячною. 

Пальці чоловіка опиняються на горлі. Злегка тиснуть.

— Не забувай кому належиш.

— Я пам'ятаю.

— Добре. Будемо сподіватися ці два тижні Ян дасть провести на самоті, як завжди. 

— А якщо ні? — обережно питаю. — Якщо він образить? 

Тимур вигинає брови.

— Тоді постраждає його дитина.

Боже… я не можу. Ошелешено дивлюся на чоловіка й не вірю власним вухам. 

— Скажи, — тихо запитую, — ти кохав мене? 

Думанський хмикає й цілує в губи.

— Я кохаю, а не кохав. Невже мої слова нічого не варті? Ти — моя. Нічия більше. Ніколи. 

Затамовую подих. Душа плаче, кігтями дереться в ребрах, благає щось зробити, але я… я не можу, не знаю як. Надія тліє. Надія, що це поганий сон. Надія, що Тимур одумається, зрозуміє — скоїв помилку. Не може ж бути так погано?

***

Буде пекельно цікаво! Додавайте книгу у ваші бібліотеки, підтримуйте коментарями, це дуже надихає! 

Ціную кожну!  Приємного занурення у вир "Дотику ненависті"