Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні діє знижка на книгу у передплаті “Його тиха мрія”. Скористайтеся нагодою, до завершення історії знижок на неї більше не буде!

Анотація:

Він поїхав лікувати двічі розбите серце в край гір і виноробства, де отримав спадок. Менш за все сподівався, що одружиться тут з дівчиною, яка незлюбила його з першого погляду.

Як найстарша дочка в сім'ї божевільного фанатика, вона звикла мріяти тихо, поводитись тихо, ховаючи свій запальний характер. Але чи зможе так само тихо знести те, що її видають за незнайомця?

Уривок з книги:

— Не метушись, все добре.

Він дивився на неї знизу вверх, задерши голову. Поклав руки на талію Марійки і всадовив собі на коліна.

— Сідай, так буде зручніше.

Вона знітилась, ковтнула важко. Зазирнула йому у вічі, що були близько-близько. У тьмяному освітленні вітальні Богданові очі здавалися геть темними, але в них виблискували яскраві вогні. Може, то було лише відображення люстри, але вигляд мало заворожливий.

Насилу відвівши очі, Марійка торкнулася ватним тампоном розрізу впоперек брови.

— Не пече?

— Скажено, — Богдан не сіпнувся, але відповів чесно. — В аптечці не знайшлося перекису чи хлоргексидину?

— Я вибрала те, що найболючіше.

— Тоді, мабуть, ти рада, що мені дісталось.

Вона заперечно мотнула головою. Не зводила погляду з брови, старанно обробляла рану, зосередилась на ній, аби тільки знову не дивитися в очі Богданові.

Він підніс руку, спіймав її зап'ястя і відвів убік. Нічого не казав, і Марійка здалась — подивилась на нього. Відчула, як тепла долоня торкнулася її лопаток, ковзнула вниз до талії, перестрибнула на стегно і зупинилася аж на коліні. Богдан притулив її до себе тісніше, іншою рукою обійняв.

— Ти приємна на дотик, — його голос прозвучав тихо, ніжно.

— Це все… новий пеньюар.

— Ні, я про твою шкіру.   

— А, ну… Я… Дякую.

Її очі були на рівні його очей, її подих — на рівні його подиху. Богдан подався вперед обережно, повільно. Мазнув губами по її вустах. Майже цнотливо, ледь відчутно. Й відхилився так само обережно. Дивився пильно. Чи не налякав?

Марійка не сіпнулась і не відхилилась. Хіба що її передпліччя вкрилися гусячою шкірою. Несвідомо розтулила вуста й не запідозрила, яким закличним був той порух.

Богдан погладив долонею її щоку, а тоді посунув руку на її потилицю й потягнув на себе. Не грубо, але сильно.

Читайте книгу тут!

***

З цією історією раджу почитати такі мої книги:

❤️ “Зів'ялі серця”

❤️ “Твоя згідно з пунктом три”

❤️ “Красень і чудова дівчина”

***

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці