Зустрічайте історію про Ґазду) Челендж із слів

Вітаю мої любі) 

Ось моя історія)) Я старалась зробити її веселою ;) 

Називається просто та стильно Ґазда 

  Ось такі слова мені загадали ( я прописана де - не - де тлумачення) 

1. Неврастенік – (амплуа) - сценічне амплуа; актор, що виконує ролі хворобливо-нервових, неврівноважених, безвільних людей, які легко підпадають під різні впливи й настрої, перебувають у стані гострої душевної кризи. Виникло в XIX столітті

2.Пуцовані мешти .

3.Ісландський мох 

4. Мізофонія — буквально «відраза до звуків», є формою нетерпимості до звуків. Вважається неврологічним розладом, викликаним негативним досвідом пов'язаним з певними звуками, гучними або тихими.

5.Ґазда 

6. Шваблики – сірники 

7. Невпевнений маніяк 

8. Хустка 

9. Кумедний кутасик 

10. Закоцюблене одоробло – незграбна людина 

11. Клоун 

12. ФАНТАСМАГО́РІЯ — вид спектаклю, придуманий у 18 столітті у Франції, у якому з допомогою магічного ліхтаря показували образи привидів, мертвих, різних страховиськ.

13. Зюзьки

14. Паратари -  (палатари, паратар) – ткані, довгі і вузькі вовняні полотна. Ними прикрашали в основному чільні і причільні стіни над лавками у "малій хаті" і обов'язково у "великій хаті"

Ґазда 

 —У далекому королівстві, за лісами та полями...

— Жив був... Не цікаво... Банально... Щось нове придумай, таке що я ніколи й не чув – перебиваю чоловіка, який час від часу розважає мене розповідями. 

Та сьогодні він явно не при собі. Чи по дорозі до мене, знову до Лідки по самогон ходив? 

Уважно дивлюсь на пройдисвіта, він мій персональний клоун. Все-таки вигідно уміти грати карти, ось собі розважальника виграв. Ще й якого, сам заступник голови селища, Микола! 

Посміхаюсь коли спостерігаю, як намагається щось вигадати цікавого. Думай, думай, а я тим часом почекаю. Часу в мене багато. 

Знаєте у доброго ґазди, дома все робить жінка. Ось і в мене так, моя справа команди роздавати, її виконувати. 

Правда час від часу мені в лице пролітають мої пуцовані мешти, та й різкою також. Ну що гріха таїти, ложкою по чолі також часто получаю, но за то я господар. Ґазда. 

— Ну що там Миколо? Буде яка розповідь, чи ти зовсім одурів на своїй роботі? – весело запитую, а що? Всі знають, що в уряд йдуть тільки ті, шо не при собі. 

— Придумав. Я придумав. Ти такої точно не чув, та й не придумав би – розводячи руками промовляє, не вже мухи? 

Стоп. Що значить, не придумав би? Це він мене пустоголовим назвав? 

— Та я таку історію придумаю, таку казку розповім. Давай кажи мені тему, і за хвилину біжи по олівець записувати будеш – серйозно промовляю, поглядом спопеляю. Ти подивись на нього. 

— Хочу історію про невпевненого маніяка – хитро посміхаючись промовив Микола. 

— Ти б ще про козу сказав розповісти. Ні щоб цікавіше щось придумати, ось як я маю про таке розповідь скласти? – гаркаю, а він тільки сильніше сміється. Весело. 

— Скажи що злякався. Напевно не вистачить думок, чи краще сказати " Не всі можуть створити прекрасне" – хмурусь ще сильніше, його ця балаканина злить. 

— Неси. Дай швидко, я зараз таку історію розкажу. Ти подивись на нього. Щоб ґазда історію не склав? – Микола швидко встає та йде по олівець. 

Я ж витираю мокрі руки в штани. У голові каша, ні одну думку впіймати не можу. 

Микола швидко повертається. От коли не потрібно прийде за три секунди, а як я його по пляшку послав, то пропав на пів дня. 

— Готовий? Записуй – вставши з-за столу, та відступивши крок назад, закладаю руки собі за спину. Хоч так буду виглядати впевнено. 

— І так. Наша історія про невпевненого маніяка Миколу – посміхаюсь. 

— А чого це одразу ж Микола? Чому не Андрій га ? – обурюється, та стукає олівцем по столі. 

— Тому що це моя історія, ось буде твоя черга, називай як хочеш – спокійно промовляю, та спостерігаю як на обличчі Миколи з'являються червоні плями від злості. 

— На чому ми зупинилися? Так от, йде наш Микола по селищі, та думку гадає. Чому він не сильний, чому не такий прекрасний як Андрій, перший ґазда на селі – піднявши руку, гордо з інтонацією промовляю. 

— Це той ґазда що не вміє шваблики(сірники) запалити? – не відриваючись від листа, собі під ніс промовляє Микола.

 Я стиснув губи в лінію, та кинув на нього злий погляд. 

— Так от. Зайшов наш МИКОЛА до місцевого магазину, та став продукти розглядати. Тільки от ні грошей, ні совісті у нього від народження не було, як і розуму. Тому не довго думав, вирішив вкрасти молока. Спитаєте, навіщо у селі красти молоко? А я відповім. Тому що наш Микола був закоцюблене одоробло (незграбна людина).

— Сам ти закоцюблене одоробло. Так досить, на свій олівець, ось тримай листок. Записуй шедевр – зірвавшись із стільця кидає у мене лист з олівцем Микола. 

— Пиши, пиши. Це продовження. А продавав у тому магазині, бридкий не митий Андрій. Він настільки був брудний, що на ньому аж ісландський мох, на мештах виріс – Микола перейшов на крик, то він так значить. 

Вставляю йому в руки листок. 

— Ну у нього господарство, свині та корови. У прекрасно ґазди Андрія, не має часу, щоб носити пуцовані мешти – кричу, та поглядом пропалюю. 

У Миколи аж око сіпнулось, що правда не сподобалась? Він кидає в мене листок, та встає на стілець. Клоун. 

— Знаємо який ти ґазда. Жінка хустку сильніше зав'язує, та від ранку до вечора за тебе працює. – кричить. 

— А ну злізай з мого стільця – гарчу, та намагаюсь скинути його звідти. 

Микола хапається за мене руками, та падає на мої паратари. Моє серце ледь не зупинилось, жінка точно б на ранок мене відспівала. Злість наростає ще сильніша. Ну Миколо. 

— Тобі потрібно неврастеніком бути. Навіть в роль входити не потрібно. Ще й одягнувся як до біса на весілля. Хто ще носить сорочки з кумедними кутасиками– невра...невроста...Слово ще таке сказав, це точно щось погане. Та як він посмів ще й про кутасик щось сказати? 

— Ти на святе не зазіхай, це мені жінка власними ручками пришивала – гарчу. 

— Ти бери листок, я ще розповідь не розповів. Давай – промовляє спокійніше Микола, я йому той листок на вечерю приготую. 

Та все ж відходу від нього, та беру листок в руки. Те ж мені, у мене красивіше виходить. Я ж ґазда. Піднявши гордо голову, я став чекати на нісенітниці. 

— Схожим був Андрій на учасника спектаклю фантасмагорія – це що ще значить? 

— На кого? Фанста...фанстомо.. знову ображати мене посмів? – гарчу, та насуваюсь всім тілом на Миколу. В його очах на секунду спалахнув страх, та він змінився гучним сміхом. 

— ФАНТАСМАГО́РІЯ — вид спектаклю, придуманий у 18 столітті у Франції, у якому з допомогою магічного ліхтаря показували образи привидів, мертвих, різних страховиськ. Ну ти в нас три в одному, ти ж ґазда – усміхаюсь, так я ґазда. Хоч щось добре мені за день сказав. 

— Умієш вибачитись, молодець. Тільки от я б кавунчика з'їв. Аж пахне мені. Збігай купи – рукою киваю на двері, Микола тільки кривиться. 

— Зюзьки. Не піду нікуди. І я більше не колун. У мене від твого крику сьогодні мізофонія – сам ж кричить, а я винен? 

— По нашому балакай, а то вивчив декілька слів, і думаєш ти вченим став. Ось я ґазда, тобі до мене далеко – гордо піднявши голову промовляю. 

— Андрію, скотиняка ти така. А ну хутко із під свиней прибирати – ще з подвір'я кричить моя Златочка, моя ніжна квіточка. 

Швидко ховаюсь до шафи, можливо не знайде. Від них так тхне, що потім за тиждень не відмиюсь. 

Слухаю як її кроки стають все ближче. Навіть не дихаю. Страшно. 

— Де той ґазда? Миколо я тебе питаю? – кричить, у мене аж колінка затремтіли. 

— Миколо, я чекаю. Чи ти язика проковтнув? – відчуваю її лють аж сюди, стукіт патика по підлозі, викликає у мене крижані мурашки. 

— В шафу заліз – тихо промовляє Микола. От зрадник. Потрібно було йому, коросту дописати. 

Стискаю ручки, щоб не дай Боже не відкрила. Мене тоді точно відспівують завтра. 

— А ну відкривай. Поки по доброму прошу– від її крику у вухах шуміти починає, знаю я її по доброму. 

Ні вона у мене дуже добра, чуйна та ніжна. Але коли у неї патик у руках, вона така ж, тільки може ніжно, так по доброму його зламати на мені. 

— Я ґазда. Голова сім'ї. Не вилізу. – кричу, та ще сильніше стискаю ручки дверей. 

— Миколо, а ти чого став. Роботи дома не маєш, а ну геть звідси – Посміхаюсь, ще б його патиком. 

Просидів я ще так деякий час, ніби стихло все. Тому перехрестившись, я все-таки виліз із шафи. У домі нікого, полегшено видихаю. Та обернувшись бачу Златку, вона посміхається, значить добра та не стане мене бити.

Як вам? 

Естафету на такий класний челендж передаю Ніка Цвітан та Ірина Скрипник