Тиждень тому стартувала новинка "Халепа з бонусом" - історія Ярослава (друга Данила та брата Ніка) і Евеліни (сестри Ярини). Ми лише починаємо, але попереду на героїв чекатиме ще більше пригод та курйозів. Поки ще один з ключових персонажів не з'явився, то не показуватиму)) Але покажу тих, хто уже є. Знайомтеся! А хто ще не з нами - приєднуйтеся!))

І за нагоди ділюся уривком з наступного оновлення:

- Вітаю! - звертаюся до жінки, яка сидить за комп'ютером у приймальні. - Мене звати Евеліна, я на стажування!
   Ще більше тішуся, що його секретарка - не якась цицькаста дівка, яку він час від часу міг би розкладати на столі у кабінеті, а мила бабця.
- Ти перша. А Ярославчика, тобто Ярослава Сергійовича ще немає. Ти надто рано. Лише восьма, а він приходить на дев'яту.
- Краще зачекати, ніж запізнитися.
- Він так само говорить, - хмикає. - А я ніяк не можу за ним встигнути.
- Що там у вас? - лишаю пальто і сумочку на кріслі та йду до жінки.
- Я тут уже три роки, а досі не можу розібратися з цими комп'ютерами, скільки б Ярослав мене не вчив. І нащо він мене, стару, досі тут тримає?
- Нічого ви ще не стара. Зараз, - біжу до сумочки та одягаю окуляри. - Так, потрібно з ваших записів, - вказую на списані аркуші на столі, - внести усе в програму, так? Це графік Ярослава Сергійовича?
- Так, на цей тиждень.
- Я все зроблю. Дозволите зайняти ваше місце?
   Жіночка без вагань підіймається. Двадцять хвилин - і усе внесено та відскановано моїм чіпким поглядом, аби запам'ятати коли і куди він планує йти цього тижня. Нічого кримінального. Ніяких зустрічей з жінками у ресторанах чи готелях. Тільки робота. І мене це дуже тішить. Настрій стає ще кращим.
- Дякую, любонько! Ти мене дуже виручила! За це дам пораду. Хочеш заробити собі плюсик?
- Звісно хочу! Кажіть.
   За порадою жінки йду готувати каву для свого наставника. Першу випиваю сама, аби зняти пробу. І не дарма. Такої гидоти я ще не куштувала. Та й не готувала. Роблю іншу, відсьорбую малесенький ковточок, не забуваючи прибрати слід від помади, - наче стерпно. Урочисто несу чашку, а Василина Опанасіївна відчиняє для мене двері кабінету. Проходжу всередину та ставлю чашку на стіл. Декілька секунд борюся зі спокусою, але програю і всідаюся на крісло боса.
   Окидаю поглядом кабінет, відмічаючи місця, де нас може здолати пристрасть. Його робочий стіл з темного дерева? Чи отой, що стоїть праворуч, з кріслами? А може диванчик під вікном?
- Ви чудово попрацювали, Евеліно Андріївно. Знімайте трусики, я видам вам премію, - вимовляю гортанним голосом та погладжую поверхню столу.
   Підіймаюся та йду розглядати полички з юридичною літературою.
- "Великий енциклопедичний словник юриста", - дістаю одну з книжок. - Серйозна література для серйозного чоловіка.
   Ставлю товстезну книжку на місце та зупиняюся біля статуетки Феміди.
- Важка, - беру до рук та читаю гравіювання:
   "Справедливість там, де чесність. 
     Моєму сину в день випуску.
                     З гордістю, тато." 
- У-у, як мило...
- Кошмар, а не ранок! - чую рев за дверима і з переляку впускаю статуетку, з жахом помічаючи, як одна з шальок терезів відвалюється та котиться під стіл.

Мирних і прохолодних вихідних!