Жарко!!!

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

Дві історії, які розпочались у стінах коледжу!!!

Запрошую завітати до спекотно-харизматичної книги.

Уроки Містера Джеймса 

Я повертаю голову і бачу містера Джеймса, який йде під дощем до мене. Хапає мене за руку і веде мене до свого авта. Я вириваю руку з його міцної хватки і намагаюсь дивитись крізь дощ. Краплі величезні та щільні закривають перед собою весь світ. Вони затушовують видимість, а звук їхнього легкого удару по покрівлі автівок створює густий мелодійний фон. 

   Я витираю очі, кліпаю і врешті-решт говорю.

   — А ви, як чоловік, який не знає чого хоче. 

   — Це я не знаю?! 

   — Доведіть, що знаєте. Бо я в цьому сумніваюсь. — Я починаю труситись, як маленьке цуценя, але водночас я до знемоги збуджена тим, що відбувається. Я хочу дати ляпаса йому і водночас впасти в обійми. Що з моєю головою?

   — Хочу тебе добряче покарати за дурні вибрики. За те, що ми обоє стоїмо під дощем, а мали б сісти у авто і поговорити. 

   — Покарати? Мене?! Як маленьку дівчинку?! 

   Серджусь і йду повз нього, але він хапає мене за руку, і я опиняюсь притиснутою до дверцят автівки. Він нависає наді мною і його гаряче дихання торкається мене поміж холодного дощу. 

   — Ні, я хочу тебе покарати інакше. І повір це дуже по-дорослому.

   Я важко дихаю, торкаючись його грудей, а потім ми обоє накидуємось на губи одне одного. Холодний дощ б'є по наших обличчях, доки ми палко цілуємось. Я обіймаю його за шию, доки його рука стискає мою потилицю, а іншою він обпікає мою шкіру на талії. 

   На мить його губи відриваються від моїх і він дивиться крізь дощ на мене. 

   — Декстере… — Видихаю я і бачу пару скрізь дощ.

   Він усміхається.

   — Ти вперше назвала мене на ім'я. 

«Заборонене завдання»

Запрошую поринути у історію кохання студента та викладачки. Ця книга - поцупить ваше серце.

Щось солодке, заборонене, сучасне та у дусі коледжу.

— Ти як? — Хлопець підійшов ще ближче, майже у притул. І напевно подумав, що я або німа, або дурна, якщо не зводжу з нього свого погано прихованого блукаючого його обличчям погляду. — Ти в порядку? — Усміхається і торкається мого волосся, заправляючи його за вушко. Я ще більше починаю тремтіти, але тепер це інше. Я зачарована ним, як може бути зачарована принцеса лицарем на білому коні.

  — Так… Так… я в порядку. — Нарешті промовила я, дивлячись на його усмішку, яка говорила мені про те, що він добре розуміє мій погляд. Я зашарілась і від незручності позадкувала. Вдарилася б головою об стіну, якщо б не його рука, яку він встиг підставити під неї. — Ой!

  — Ой!.. — Він нависає наді мною і його гаряче дихання обпікає мене, коли він знову говорить. — Як тебе звати, красуне?

  Я відчуваю, як червоніють мої щічки, як теплом розливаються його слова в мені. Ммм…«красуне».

  — Ніколь… Ніколь Вайт. — Тихо промовила я, дивлячись у шоколадно-медові очі.

  — Привіт, Ніколь… Я Блек. — Він знову торкається пальцями мого волосся і усміхається. Ця ямочка забирає мій спокій.

  Що зі мною? Що я собі дозволяю? Не можна, не можна думати про ямочку і дупу цього красунчика з обличчям немов з обкладинки.

  Блек і Вайт… Нічого собі.

  — Привіт… Блек. — Я не знала куди подіти погляд. Він нависав, а я задерши голову, дивилась у його очі магніти.

  Що він збирається зробити? Стоп! Він хоче мене поцілувати?

  — У тебе дуже гарні губи. — Його голос продовжував розливатись моїм тілом. Слова, які злітали з його губ, були наче червоний оксамит, який торкався шкіри і пророкував щось недозволене, але таке бажане.

  — Дякую. — Важче та частіше задихавши, я хотіла нахилити голову, відвести погляд,… зробити будь-що, щоб розвіяти оману його чар, але не встигла. Рука хлопця на моїй потилиці стиснула волосся і через мить його губи опинились на моїх. О, Боже!

  Пружні та зі смаком лате… 

Мій телеграм