Відгук на вірш "Небокрай" Марина Тітова

Вітаю вас, місяченьки!) І сьогодні хотіла б написати відгук на вірш “Небокрай ” зі збірки «Небокрай мого життя ” Марини Тітової.( В рамках марафону)

За небокрай сховалось сонце.

Спочине там й вернеться. 

А людина так не може. 

А людині болить серце. 

Воно постійно кудись рветься 

І жоден обрій не поможе. 

Воно гуркоче, гепає. Чого? 

Щоб нагадать, що ти жива? 

Або ж того, що ти людина?

 

Дивись, яка чудова днина! 

Співають люди і птахи. Весна! 

А ти не бачиш тут значного, 

І світ для тебе пастка для щура; 

І муки лиш суцільні від життя; 

І зовсім тісно розуму малому.

 

Від себе відганяти треба втому! 

Або ж поринути у вир із почуття, 

В якому б не здибала тебе жура 

І з яким було б легко творити. 

Я знаю, як це у світі жити. 

І знаю те, що зміна настрою ніщо 

У порівнянні зі справжнім горем. 

У порівнянні з війною. І якщо, 

Тема стосується того, що болить 

Я візьму сіль, а ти збирай море 

Заздалегідь, а не тоді, коли все горить.

Чи вже згоріло... Тепер ось тліє.

 

За небокрай мого життя не смію 

Нині піти, поїхати чи покотитись. 

Змирилась я. І тобі час змиритись. 

Прийняти істину, як є... І взять сокиру. 

Бажання лиш одне ми хочем миру.

Щодо збірки: 

Кількість сторінок: 11; 

Кількість розділів: 24; 

Жанр: поезія. 

Статус: в процесі. 

Відгук: 

Читаючи цей вірш я відчувала сумну та водночас чарівну атмосферу. Кожен рядочок римується з попереднім, і від цього читання стає легким та приємним. Щиро дякую авторці за плідну працю;)  

За небокрай сховалось сонце.

Спочине там й вернеться. 

А людина так не може. 

А людині болить серце. 

Авторка зазначає в цих та майбутніх рядках, що людина не Сонце. Якщо ж Сонечко може вернутись, то людина ні. Їй болить, їй важко… А Сонце що? Спочило, лягло, а на ранок знов сяятиме усім навколо. А що ж людина? Їй залишається лише сумувати, плакати… бо відчувати вміє. Бо… вміє кохати. Але серце знов нагадує. Воно каже, що ми живі, і маємо жити. Та що ж думає ліричний герой? Йдемо далі…

І світ для тебе пастка для щура;

Мені припала до душі ця цитата. Зараз, особливо в дні жорстокої війни, яка забирає все: радість, співи, книги та історії перед сном від твоєї матусі, важко посміхатись. Хтось знаходе вихід, і намагається знайти його і для інших. А хтось потрапляє у пастку. Пастку лихої матінку мороку. Дивитись на світ стає складніше. Тут навіть рожеві окуляри не допоможуть. І залізні ґрати наче зачиняються. І не бачиш більше нічого, окрім жаху та болю. 

Я знаю, як це у світі жити. 

Ліричний герой нагадує, що з втому варто відганяти та далеченько закинути. А що як важко? А що… як болить? Треба линути у щось приємне. Те, що подобається душі. 

Трішки відходячи від теми можу зазначити, що в початок війни мало хто знав взагалі що це таке. Ми сиділи в коридорі та вірили, що вона от-от завершиться. Я чула, що для відволікання треба займатися тою справою, яка подобається. Тому думаю, що авторка, напевно, мала саме це на увазі. Чи то писання книг, чи просто прогулянка на свіжому повітрі. Під звуки тиші. Без журби. 

Я візьму сіль, а ти збирай море

Мені ці слова дуже сподобались. Наче так і кричать:”Радій, а я візьму твій біль”. Героїчний вчинок. ♥️♥️♥️ Аж сльози на очах з'являються♥️♥️♥️

Змирилась я. І тобі час змиритись.

Тож у висновку ліричний герой каже нам просто змиритись. Я думаю, що ці слова не означають жити сірим життям, вважаючи, що все окі. Просто варто помічати сонечко, зелену травицю та… позитив. Я знаю, що це звучить навіть… якось не так нібито. Але ми не зможемо довго жити у сумі. Є час, є день, і сум теж є. Та домовимось допомагати іншим, збираючи їхню сіль, а хтось збере і нашу. От який висновок я зробила. 

Тепер питання до авторки:«Чи все я правильно зрозуміла? І що Ви поклали у цей вірш?» Він дуже гарний та про важливе. Щиро дякую за нього♥️ Хочеться побажати усього найкращого та сонечка. Теплого та легенького сонечка. 

Успіхів Вам! Ми все зможемо і ворога переможемо! Хай кожного охороняє Бог та ваші сни будуть спокійними. 

На зв'язочку ♥️ 

Просто Віка)