Відгук на вірш "Троянда"

Відгук у рамках мого марафону "Поетоманія" на вірш  "Троянда" Віки Лукашук зі збірки "До людей"

Троянда, що шипи гострила,
Від світу щоб запобігтись,
І вніч, і вдень все їх точила,
Щоб вижити у світі сліз.
Хлопчина її ненароком
Зірвав і кинув у кущі.
Кінець і пісні настав згодом,
А сенсу в цьому не знайти... 

Прочитавши цей вірш, душі торкнулася... печаль. Так, саме печаль, бо мудрість, яку вбачила в цих рядках, перегукується з буденністю, реаліями сьогодення, життям в соціумі в цілому. Хтось сприймає цей світ, як місце можливостей, хтось любить його, за різномінітність рельєфу, а комусь доводиться виживати і боротися за життя, тому він сприймає світ, як місце болю й сліз. Причини можуть бути різні. Несправедливість, булінг, невдачі, війни... І так часто, щоб протистояти таким негараздам людині доводиться нарощувати "шипи", "пазурі", аби захиститися. Подібно троянді, яку вважають королевою квітів, людина має свою красу та чарівність, але попри це вона хоче бути й сильною, бажає, аби їй не зашкодили, тому вчиться відстоювати свою честь. Чи доцільно це, чи ні — вже інше питання, бо ситуації бувають різні. Доля — ця примхлива пані, теж уміє бути неочікуванно шаленою. І ця доля часто псує плани людські. Як не захищайся, а людину може настигнути біда, коли вона цього й не очікує. Як не пручайся, як не відсторонюйся від світу, як не гостри язика, але іноді є методи сильніші... Наприклад, війна... Її рука, дотягнувшись, безжально знищує все і їй наплювати на те, як вмієш ти протистояти негараздам, скільки сил вкладаєш у те, щоб вигризти собі місце під сонцем, як довго проходиш психоторапію та вчишся говорити "ні" маніпуляторам або аб'юзерам у своєму оточенні. Вона знищить тебе, яка б у тебе броня не була... 

Цей світ різний. Для кожного, хто його сприймає по-своєму, він різний. Хтось не захищається, але гине; хтось щасливо живе, не дивлячись ні на що; хтось хоче створити із себе колючку, щоб ніхто та ніщо не могло зламати тебе. Та є щось таке у цьому світі, що сильніше за людину. Воно йде до квітнику, роздивляється квіти, і тягнеться до тих рослин, які найбільше припали (чому? Чомусь) до душі, щоб зірвати, а інших може й не чіпати, не дивитись на них. І хтозна, можливо фраза "ми притягуємо те, чого боїмося найбільше" в цьому випадку виправдовує себе. Хто хоче боротися — той вирушає в бій, притягнувши до себе певні обставини. Адже, твої колючки мають бути використані. Ти ж їх створив із якоюсь метою?.. 

Авторка віршу в рядках застерігла, що "сенсу в цьому не знайти", втім я знайшла його. Люблю поезію за те, що в ній кожний може вбачити своє:)) Моя версія інтерпретації вірша вийшла такою. Можливо через те, що наповнила вірш своїм сенсом, у меня й виникло сотні думок на цю тему, а від враження, отриманих після прочитання віршу, довелося затамувати подих. Однозначно сподобалась "Троянда"! Вважаю віршовий твір сильним і філосовськи пекучо-болючо красивим)) 

Однак мені цікаво, що ж авторка вклала у вірш із самого початку і чи дійсно сенсу в нім не було?))))