Обіцяні спойлери третьої книги!

Вітаю вас, мої любі читачі!

Отже, обіцяні спойлери третьої книги циклу "Хазяйка таверни".

Герман схопив мою долоню і вже хотів піднести до губ, як між ним і стійкою виник громила з чорною короткою кучерявою бородою.

– Руки прибрав від дівки! А ти, – він повернув голову до мене, – слину підбери. Нічого шури-мури крутити з усякими.

– Він не всякий! – схрестила я на грудях руки. – Він мій наречений.

– Та годі, наречений!.. – у чорних, як ніч, очах викидайла спалахнули вогники. – А він хоч про це знає?

– Знаю, – голос Гери не віщував нічого хорошого. Тільки бійку в перший день роботи й не вистачає.

– А каблучка де? – громило схопив мою ліву руку і подивився на пальці. – Немає! Тому жери, та провалюй. А краще відсядь від неї подалі. Але так, щоб я тебе бачив.

Погляди відвідувачів спрямувалися на нас. До мого слуху долетів регіт і шепіт. Герка і не думав відступати. Він побіжно оглянув стійку, помітивши на ній плетінки з солоними бубликами й сухарями. Він вихопив бублик і надів мені на середній палець лівої руки.

– Руто, ти згодна стати моєю дружиною? – цілком серйозно запитав Герман.

Я глянула на нього – на обличчі не було й тіні кепкування.

– Згодна, – я відчула, як почервоніли щоки. Я взяла з плетінки бублик і нап’яла його Герці на середній палець правої руки. – Ти згоден стати моїм чоловіком?

– Так, – його відповідь була твердою.

– Качай малого!.. – почувся гучний голос орка. І вже чиїсь руки підхопили Германа і кілька разів підкинули вгору.

А викидайло поманив мене пальцем і шепнув на вухо:

– Шкода, я думав одружитися з тобою.

– Тобто? – оторопіла я.

– А що? Ти як узяла в руки блюдо з баранчиком, так я й зрозумів, що ти маєш стати моєю дружиною…

…Борщ гарцював по всій залі. До чого б він не доторкнувся – скрізь залишалися гарячі жирні плями. Кілька відвідувачів, що й досі вечеряли напружилися. За стійкою дрімав Лім.

– Лім, накинь на нього щось! – я тицьнула качалкою у бік борщу, що скакав по шинквасу. – Його потрібно негайно зловити!

За борщем, мов лиха оркиня-воїтелька степів, мчала Кхибра, тримаючи в одній руці казанок, в іншій кришку.

Лім миттєво прокинувся.

– Ви з глузду з’їхали! Дівки, що це?!

– Борщ!.. – в один голос гаркнули ми з Кхиброю і миттєво пригнулися, бо цей гарячий нахаба проскакав над нашими головами.

– Заганяйте його на мене! – крикнув ельф в елегантному камзолі, підводячись з-за столу і тримаючи перед собою велике глиняне блюдо.

Другий відвідувач дістав метальні ножі, сподіваючись у такий спосіб приборкати борщ, що гарцював, як молодий жеребець. Третій відвідувач – товстий дворф, уже розмотував мотузку, закручуючи на одному кінці петлю, сподіваючись спіймати втікача. А борщ немов знущався з нас. Носився по всій залі, підіймався на люстру, скакав по підлозі, перекидався по стінах.

По залу літали ножі, полумиски, кришки. Раз у раз зі свистом проносився аркан, намагаючись зловити цю скотиняку, що гарцювала таверною. До зали вийшов Герман. Від побаченого його щелепа брякнулася вниз. Тепер у борщ, що скакав мов оглашенний, полетіли крижані спіралі, які раз у раз обсипалися холодною крихтою. Усі увійшли в азарт, намагаючись його зловити. А він, немов знущаючись з нас, скакав усюди, забруднюючи жиром все довкола. Зрештою Герману вдалося послати в нього потужну крижану стрілу. Борщ затріпотів і... замерз, упавши з гуркотом зі стіни на підлогу.

Ми роззиралися навсібіч. Лім присвиснув, від чого одразу отримав стусана в бік від корчмового.

– Заткни пельку! Чого свистиш?!

Але картина була написана м’ясом і жиром. Ще картоплею, морквою, цибулею, буряками і капустою. Крендель похитав головою, бубонячи щось під ніс, кілька разів плеснув у долоні, і таверна засяяла від чистоти. З другого поверху спустився заспаний батя, на ходу загортаючись у халат:

– Що за шум?

– Бать, спи. Просто борщ гарцював, – заспокоїла я його.

– Руто, досить дегустувати настоянки. Борщ зварили – лягайте спати! – буркнув батько і повернувся до своєї кімнати.

– Що це було? – подивився на нас Герман.

– Та як тобі сказати, – гмикнула я. – Спробували нову приправу…

…Після душу я залізла під ковдру і дістала бабусин зошит. Поруч із ним поклала дивну пластинку на ланцюжку відмиту від крові. Пластинка як пластинка, немов зламана. Нічого особливого на ній немає. Я гортала у зошиті рецепти й намагалася вглибитися у записи. Але рядки вже пливли перед очима. Я закрила зошит і тут... пальці щось намацали під обкладинкою. Дивно, раніше я не звертала уваги, що під нею щось є. Сон щез, наче не було. Я підчепила нігтем обкладинку і спробувала залізти під неї – нічого не вийшло. Тоді я встала і витягнула зі скатки тонкий рибний ніж і підчепила обкладинку. Вона піддалася.

За хвилину у мене на долоні лежала пластинка трохи більша за знайдену. Над ними з’явилося дивне сяйво. Пластинки поповзли одна до одної і з’єдналися... Я впізнала знайомий щит. На темному тлі виник ніж, а на світлому – кухарський ковпак. Посередині – золота літера «К». У грудях закололо, у ніс ударив сильний абрикосовий запах, до якого домішався запах імбиру. У мене що, два джерела, як і у Германа? Голова запаморочилася, я ледве втрималася на ногах. Ось це магія! Що ж я ще можу? Навіть не уявляю!

Я перевела погляд на щит із буквою «К». Ні, завтра однозначно треба йти до пані Фоліанти і шукати відповідь у книгах. А поки що, від гріха подалі, я приховаю цей дивний амулет. Хоча, відчуваю, що завтра з друзями будемо обговорювати нову справу. Справу про загадковий герб «К»…

Поки працюю над книгою "Дотик Півночі" дилогії "Жорна Долі". Але наприкінці серпня, а саме 22, на мій День народження стартує третя книга "Смачна магія: Орден і Турнір". Буду дуже рада бачити як своїх постійних читачів, так і нових. Бо пригоди будуть аж у чотирьох величезних частинах!

А так ШІ побачив Руту з Германом

Це перший варіант:

І другий:
 І борщ, що гарцює, початок. Поряд з Рутою корчмовий Крендель :))