200 гривень...

Доброго часу доби, читачі та автори!) На днях зі мною сталася маячня, за сюжетом якої можна було б написати екшн хорор трилер _:D Тому ділюся цією історією з вами).

Мені потрібно було вирватися у місто по справах, а так як погода була не льотною і у мене було обмаль часу, я вирішила скористатися маршрутним таксі (це було помилкою). На кінцевій зупинці в пусту маршрутку сіла я та ще декілька чоловік. Одна бабуся простягнула водію за проїзд, що коштує 10 грн, купюру номіналом 200 грн. Той почав емоційно обурюватись, мов це лише ранок, у нього немає решти, чому йому дають такі великі купюри і т.д. Я, яка сиділа поруч і все це спостерігала, подумки засуджувала його за це, бо а яке він має право так грубо говорити до чужих людей, м? ...Засуджувала доти, доки не виявила, що у мене теж лише одна купюра номіналом 200 грн:_) Передчуваючи, що мені загрожує потік нецензурної лексики в обличчя, я обернулася до інших пасажирів, запитавши, чи ніхто не зможе розміняти 200 грн. На що жінка, яка невимушено дивилася у вікно, раптом спантеличеними очима глянула на мене, пробурмотівши: "Ой, а у мене теж лише 200...":_) На наступній зупинці до маршрутки зайшла дівчина, одразу ж бажаючи розплатитись за проїзд. Також двомастами гривнями... Водій знову почав грубо обурюватись, шукаючи їй решту вже у своєму особистому гаманцю. Люди почали йому відповідати, мов, чому ви так грубо спілкуєтесь і т.д. Я ж увесь цей час просто сиділа, тримаючи в руках свої нещасні 200 грн. Одна з пасажирок, побачивши цю купюру у моїх руках, вражено запитала: "У вас теж лише 200?!" Я, збентежно, іронічно посміхаючись, кивнула. Вона ж промовила: "Я розрахуюся за вас", Я почала відмовлятися, мов, мені не зручно, на що дівчина відповіла, що 10 грн це дрібниці, навіщо мені вислуховувати обурення та лайку водія у свій бік. Я їй подякувала та з чистою совістю вийшла на потрібній зупинці. 

Зробивши всі свої справи, я поверталася додому. Але нові гроші у мене не з`явилися... І 200 грн нікуди не зникли... Я, не переймаючись цим, прийшла на зупинку, чекаючи маршрутку. Транспорт швидко під`їхав, і я, нічого не підозрюючи, сіла туди. Побачивши водія, я зрозуміла, що це ТОЙ САМИЙ ВОДІЙ І ТА САМА МАРШРУТКА, А У МЕНЕ ТІ САМІ 200 ГРН :_) Доки ми доїхали до кінцевої, тобто там, де я мала виходити, пасажирів більше не залишилось. Лише я і водій. І 200 грн... Я підхожу до нього та, простягнувши йому купюру, промовила: "Тільки не кричіть і не сваріться, будь ласка". ВІн мовчки перекидав погляд то на мене, то на купюру, невдовзі вказавши на торпеду, до стояло щось 10 купюр номвналом 200 грн, промовивши: "Це все, що у мене є. У вас немає інших купюр?" Я заперечливо похитала головою. Водій почав черговий раз за день сердитися та, нервово сплескуючи в долоні, говорив на підвищених тонах: "Та ви що, знущаєтесь з мене? Зараз до банкомата тоді підете, як у вас немає. Чому ви не розміняли гроші, коли в маршрутку сідали?! У мене тут що, банк?!" Мною, яка дуууууже запальна особа, перетіпало. Я, відчуваючи, що мене не зупинити, таким ж підвищеним голосом промовила: "А ви взагалі яке право маєте кричати до мене? Я не мала де розміняти гроші, мені вам зараз надрукувати 10 гривень, чи що? Що мені зараз зробити?" Почувши претензії у свій бік, він раптом злегка зніяковіло відвів погляд, починаючи шукати мені решту: "Та ні, ні, я не кричу, просто обурююся. Ви ж бачите, яка ситуація, якийсь такий сьогодні день... Ви вибачте мені, я не намагався вас образити..." Врешті решт він знайшов мені решту (залізними гривнями, що у мене гаманець тепер важить, як половина вмісту мого рюкзака), ми вибачилися одне перед одним, побажали гарного дня і розійшлися). 

З однієї сторони, його можна зрозуміти, адже такі форс-мажори заганяють у глухий кут і вимагають хорошої стресостійкості. Можливо, я не мала так ж само грубо спілкуватися з ним, але ж, напевно, якщо ви обрали професію, де потрібно комунікувати з людьми, то потрібно якоїсь ввічливості вчитись?:_) Але у будь-якому разі все завершилося добре, і це головне). 

Ставимо цю історію в сюжет майбутньої гумористичної новели?) Я ніколи не писала в такому жанрі, тому цікаво почути, чи хотіли б ви почитати щось таке у моєму написанні). І, звичайно, діліться своїми історіями, з радістю почитаю).