Приймаю вітання)

Сьогодні у вашої авторки день народження, тож прошу мене вітати й насолоджуватись епізодами з майбутнього роману, який є закінченням моєї трилогії "Квіти у Вогні" ) Бо про що ще, як не про свою трилогію мені розказувати в такий день)

Що чекає на Ріну?

Я обожнюю Ріну хоча б за те, що в кожній частині трилогії вона знаходить чим здивувати. В першій книзі це була маленька травмована дівчинка, яка билась з монстрами справжніми й уявними, в другій книзі вона вже доросла жінка, яка балансує поміж двох ворожих таборів. А в третій книзі Ріна  - найкласичніше втілення янгола помсти.

Ґілберт довго гримів у темряві всім, що потрапляло під руку, аж поки не знайшов недогарок свічки. Запалив його й освітив обличчя Ріни, тоді її руку, перетягнуту повʼязкою.

— Тебе поранено? — жінка кивнула. — Зараз підемо до лікаря.

— Ні. Ти.

Ґілберт визирнув у вікно, щоб впевнитись, що на вулиці тихо. Містяни повиходили зі своїх домівок з лампами й перелякано озирались.

— Це повстанці, — казали одні.

— Вʼязні втекли з-за ґрат, — вирішили інші.

Ґілберт завісив вікно і підніс свічу до плеча Ріни.

— Ти не стала шульгою випадково за цей час? 

Її губи смикнулись в слабкій усмішці. Вона забрала здоровою рукою в чоловіка свій кожух і дістала з нього нитку з голкою.

— Може само якось заживе? — з надією спитав Ґіл. Але Ріна покачала головою.

Що чекає на Юндера?

Юндер серед всіх моїх персонажів має найтрагічнішу долю (принаймні, я так вважаю). Людина без власних цілей, людина, яка вміє лише служити й підкорюватись. І доля (авторський задум) не стала до нього поблажливішою у третій книзі. 

Що чекає на Ялі?

В цього все добре, не переживайте) Став королем, виховує дітей, пропадає днями й ночами у своєму кабінеті. Врешті, саме до цього він і йшов все своє життя. І лише уліадці, які ніяк не заспокояться, тривожать його.

В обід вийшло сонце. Ріоталі вийшов на балкон, замотаний у плед, і не стримав усмішки.

— Та підкували його, підкували! — гукнув він Юндеру, який особисто перевіряв копита свого коня на дворі. Цього він генералу сам подарував. Чорного, під колір очей власника.

Юндер підняв голову і накрив очі долонею — сонце сліпило.

— Вже їдеш? — Ріоталі сперся ліктями о бильця. — Я скоро забуду, як ти виглядаєш.

— Я невдовзі повернусь, мій королю, — Юндер вклонився.

Він був вдягнений у дорогу. Чорне волосся заплетено в косу — сивина у ній наче тонкі стрічки. Юндер вже не носив свого довгого меча з мордою ведмедя на руківʼї — мав на поясі короткий кинджал, ніж, а за плечима рушницю. 

— Коли повернешся, поїдемо стріляти лисиць? — запропонував Ріоталі.

— Як скажете.

Юндер ненавидів їздити на полювання. Він заскочив у сідло і кивнув королю, що продовжував стежити за ним з балкона. 

— Юндере! Краще, як повернешся, втечемо в Лівтеран. В той салон, де грає мегінська музика. Тобі ж сподобалось там?

Генерал усміхнувся і вдячно схилив голову. Задоволений собою Ріоталі повернувся в кабінет — сьогодні він ще мав зустріч з послами.

А якщо хочете зробити мені подарунок і вважаєте, що мій роман вартий уваги більшої спільноти читачів, то порадьте "Квіти у Вогні" своїм друзям, поділіться посиланням у соцмережах або просто напишіть до книги коментар, який ваш улюблений персонаж, або який ваш улюблений епізод, от прям з тих, від яких перехопило подих. Або який вам навпаки не сподобався, я відкрита до критики)

З любовʼю, ваша на один рік старша farculitsa