Рецензія на книгу "Пори року. Зникнення Зими"

Вітаю!

Хочу представити вашій увазі рецензію на книгу «Пори року. Зникнення Зими» авторки Hanna Trunova

Марафон Тетяни Гищак https://booknet.ua/blogs/post/363457

Історія кохання Майка та Діани мене зацікавила ще давно. Адже дуже привертають увагу неймовірні візуалізації та цікаві блоги авторки Ханни Трунової. Рекомендую зазирнути в блоги. Там, дійсно, цікаво.

Тому рецензію я написала, ймовірніше, не на оповідання "Пори року. Апельсинчик та його сонце", а й на книгу «Пори року. Зникнення Зими» , хоч вона ще не завершена.

Щиро кажучи, рекомендую (як і авторка) читати оповідання після 8 розділу основної книги. Адже, звісно, що герої краще й глибше розкриваються читачу саме в більшому за обсягом творі. І вказане оповідання сприймається радше як частина "Пір року".

Отже, про що ця історія?

Заборонене кохання. Кохання з самого початку приречене на нещасливий кінець. Кохання всупереч. На мою думку, ідея твору доволі оригінальна, нова та нестандартна.

Принаймні такого я ще не читала. Сюжет, дійсно, захопливий та цікавезний.

Поряд із земною цивілізацією існує цивілізація Пір року. Тобто, існують такі собі надлюди, представники Зими, Весни, Літа й Осені. Вони відрізняються між собою зовнішністю та деякими особливостями характеру (наприклад, зимні – безпристрасні, жорсткі, холодні, владні, осінні – вітряні й непостійні). Представники Пір року живуть значно довше звичайних людей, а дорослішають – раніше.

Але є ще одна когорта надлюдей – Єдині. Серед них обирається Королева. І от завжди  охороняли Королеву лише представники Зими. І, до речі, існує цікава традиція, коли із шістнадцяти років (вік знайомства) майбутня Королева переїжджає жити у замок свого охоронця (який обирається ще з народження так, як і сама Королева, до речі). І він безпосередньо завжди знаходиться поряд та охороняє. Проте відомо також про легенду, відповідно до якої усі Зимні-охоронці гинуть за невідомих обставин.

Батьки Майка та Діани, порушуючи вимоги законів, вирішили познайомити їх раніше, із самого малечку, щоб запобігти цим трагічним подіям. Але натомість таке їхнє рішення спровокувало ще більше горя. Батьки обох головних героїв загинули (Діани в нібито катастрофі, Майка – вбиті воїнами Темного Лорда, але хто саме ховається під його маскою - також поки невідомо).

Головні герої, Майк та Діана, дуже імпонують читачеві, без сумнівів.

Майк – ідеальний головний герой. Інколи жорсткий, часом емоційний, але водночас турботливий (навіть готує для Діани), романтичний (їхнє побачення на відкритій терасі замку Кригожару – це щось дивовижне). Він вірний та відданий, сильний та вродливий. Але мені здається, що головні випробування у нього попереду.

Діана – красуня із м’яким спокійним характером (лише на початку історії), бо читач бачить, яку трансформацію проходить героїня. Вона стає сильнішою, рішучішою, набуває здатності відстоювати себе, сперечатися навіть із Суддями.

Також мені сподобалося, як авторка зображує другорядних героїв. Вони – цікаві та неоднозначні. Важко назвати негативних героїв цілковитими поганцями (ну крім Владислава, звісно).

У цій історії багато загадок, немало натяків та реплік-таємниць.

Наведу приклади.

"Чи можливо сонце закувати у кризі?" (Ця таємниця ніяк не дає мені спокою, бо Майк називає Діану Сонцем, а сам він вважається кригою, тобто фактично між ними має щось трапитися?)

«Моє тепло було створене для холоду твого» (Також натяк на те, що вони могли б бути разом, але..)

Ще одна інтрига тримає читача постійно в напрузі. Чому помирають Зимні охоронці? Що там в проклятому лісі? Хто вбив батьків Майка? Куди ділася Королева-Зима?

Ще хотілося б зазначити, як Анна правдоподібно передає емоційний стан, душевні хвилювання героїв. Мені, наприклад, дуже сподобалися сцени, де описуються сни-жахіття Діани (хоч вони й подекуди моторошні). До речі, це ще одна загадка на початку книги. Чому Діана їх бачить? 

Мені дуже імпонує авторський стиль написання. Барвисто, соковито, з достатньою кількістю епітетів, порівнянь, метафор. Помітно, що авторка чудово володіє художніми засобами. Описи – це взагалі фантастика. До того ж Анна доволі майстерно балансує між діалогами та описами.

«Всупереч полуденним променям, що силоміць продзьобувалися крізь похмурі, оповиті чорнотою хмари, небо прихапцем кресали вогненні гілчасті блискавки, супроводжувані розгонистим рокотом грому».

«Небо тонуло в сузір’ях, зітканих із міріад зірок, й опускалося прямо на океан».

Поетично, милозвучно, красиво. Чи не так?

Я щиро рекомендую прочитати цю книгу, бо дуже помітно, коли автор вкладає в історію душу, коли ретельно вичитаний текст та вдало підібрані слова, коли історія продумана до дрібниць.

«Істина прихована між рядками». Тож читайте й розгадуйте ці таємниці:)))