"Дім втрачених ілюзій" | Рецензія

Дисклеймер

Читання ― штука суб’єктивна.

 

Я дуже довго думала, чи писати рецензію на одну з моїх найулюбленіших книг, однак… А чом би й ні? =)))

 

Маленька передісторія

 

З романом «Дім втрачених ілюзій» Єви Лук’янової я познайомилася сто років назад, немов у минулому житті, ще в далекому 2014 році (Єва, поправ мене, якщо це не так). Випадково натрапила на цей твір в мережі Вк, нині заблокованої. Так, перша версія цього шедеврального роману писалася російською. І так, я ще з тих динозаврів, хто читав НАЙПЕРШИЙ рукопис «Дому», тому читерю в очікуванні нових розділів, бо знаю всі основні детальки (ну, майже, бо, правду кажучи, Єва багато що нового додає в свіжу версію книги).

 

Стріть мені хто-небудь пам’ять, щоб я забула весь сюжет і змогла насолодилася ним,

мов вперше

♥♥♥

 

Пам’ятаю, я тоді проковтнула написане за ніч, бо відірватися було неспромога:

 

✨️ сюжет динамічний, насичений різними подіями, де градус напруги тільки зростає;

✨️ красивий стиль написання;

✨️ персонажі яскраві (як головні, так і другорядні, а антаногісти так взагалі голову взривають);

✨️ описи шикарні, наповнені метафорами та химерними віньєтками;

✨️ психологізм тонкий;

✨️ гумор гострий; 

✨️ море крові та душевних мук;

✨️ ось-це-так-повороти не дають часу розслабитися, пробираючи морозом до самих кісток.

 

Усі ці пункти незмінні й досі.

 

 

Сюжет

 

«Дім втрачених ілюзій» ― продуманий до кожної дрібниці фентезі роман з незвичайним сюжетом.

 

Я читаю багато книг, але за останні 10 років в мої ручки ще не потрапляла книга, яка хоча б дрібку нагадувала «Дім». Ви ж знаєте, як це буває: сподобалася книга і ти починаєш шукати щось схоже, щоб пережити ТІ САМІ емоції.

 

Але «Дім» ― це унікальний діамант, який авторка постійно, безперестанку, відшліфовує.

Гучні мої аплодисменти!

♥♥♥

 

 

У романі два головних персонажі ― шістнадцятирічні Денис та Ксюша. Оповідь буде поперемінно змінюватися.

 

Книга розпочинається із загадкового Прологу, виконаного у вигляді листа, який може трішки ввести в оману, натякаючи, що далі будуть жахастики.

 

 Але це не книга жахів, хоча жаских моментів,

які здорово полоскочуть нерви, тут буде предостатньо.

 

Важливими для розуміння сюжету є такі слова:

 

Розгадай причину наших страждань і зроби так, щоб ми не загинули задарма. Знайди Норвела ― темноволосого блакитноокого хлопця, що прикидається гарною людиною. Знайди і вбий його замість мене. Він ― головна причина наших страждань.

 

Відчули знаки питання?

Що за хлопець? Чому він причина страждань? Навіщо його вбивати? Ці питання (і безліч інших) будуть переслідувати нас всю книгу.

 

 

І вже в наступній главі ми знайомимося з головним персонажем, який за описом ну дуже нагадує Норвела. От тільки звати його Денис.

 

Вже як місяць він не знаходить собі місця від кошмарів, які авторка не цурається смачно описати (як, власне, і все в романі). Йому сниться «таємничий мертвий ліс з видом на цвинтар і занедбаний старовинний замок». А ще красива незнайомка. «Всі її жести були просякнуті отрутою, настроєм вбивці, яка ось-ось має розправитися з жертвою». Кошмари Дена доповнює манія переслідування. А він ― хлопець не з боязкого десятку. Тоді чому його життя водномить стало таким нестерпним?

 

І ось це питання ― ЧОМУ? ― буде прослідковуватися через весь роман.

Як тільки розкривається одна загадка, з’являється інша і ти такий

я-нічого-не-розумію в хорошому сенсі.

 

 

Забавний факт: дівчача авдиторія просто шаленіє від Дениса, в тому числі й я ;) Хоча він поганий хлопець у прямому сенсі: хуліган, егоїст, злюка, забіяка… Харизматичний засранець, коротше. А от хлопчача авдиторія ядом плюється на Дениса! Щоправда, це триває зазвичай до половини книги, бо тоді стає більше відомо про самого Дениса, наприклад, що його негативним рисам є логічне пояснення, відкривається просто-таки жахлива таємниця його народження...

Таак, тоді він перестає бісить хлопчачу авдиторію і вся їхня дратівливість переключається на Макса…

 

Макс ― це найкращий друг Дениса. І дружба між ними, м’яко кажучи, дивна. Побудована на вічному суперництві. Макс завжди намагався бути кращим за Дена в усьому: в навчанні, в спорті. Однак як би він не викладався на повну, Ден все одно був кращим. І це аж ніяк не бажання зробити Дена ідеалізованим, це важлива деталька сюжету, Ден взагалі гамнюк, яких ще пошукати треба! До того ж ― цікавий поворот, хаха ― Ден названий самим Максом Марті Сью =) Бо його потрібно було вічно спасать))

 

Але це не Марті Сью в класичному розумінні. Коли читатимете, зрозумієте ;)))   

 

 

Ксюша. Денис дружить із Ксю з самих пелюшок. Вона ― така-собі-пацанка-з-романтік-душею, сильна героїня з гострим язичком, а також вона ― совість Дена. Коли потрібно вправити йому мізки, вона тут як тут! Дружній запотиличник завжди напоготові, так би мовити…)

 

 

Зізнаюсь, коли я тільки починала читати цю книгу, то відразу знала, що між ними не просто дружба. Ну камон, це ж логічно! Але… не все так однозначно. Вони ще ті сліпі барани!

 

Так, разом з екшеном та драмою тут будуть романтичні муки, притаманні підліткам.

Що за книга без романтичних флюїдів, а?  

 

Ви подивіться лише на їхнє спілкування:

 

― Колись я тебе точно вб’ю, Дене! Буду через п’ять хвилин.

― Ось за це я тебе обожнюю, крихітко!

 

Обожнюю цих тугодумів =)

 

 

Весь «замут» історії розпочинається в літньому таборі, де пацану Борі приходить на планшет загадкове повідомлення, в якому сказано, що варто зібрати разом таких то людей, і тоді відкриються додаткові вказівки. Отже, представляю команду рятівників світу:

 

супер хакер Боря, лікар Костя, блондинка Марина, бісячий красень Макс, бойова Ксю

та, звісно ж, лідер-гамнюк Денис.

 

Їх дивом перекинуло в незрозумілий світ, який ніби відфотошопили, ― Комп’ютерна мережа Землі називається. Саме там розпочинаються основні їхні пригоди. Місія їхня ― віднайти повелителя темного кристала, керуючись древнім пророцтвом, та всіляко оберігати його. Від кого? Нехай це буде секретним секретом ;)

 

 

Висновки

 

«Дім втрачених ілюзій» ― дуже сильна й моторошна історія, насичена екшен-сценами, пригодами, загадками, моторошними оповідями і в кінцевому результаті ― зламом головного персонажа. Єва ― найбільш кровожерливий автор з усіх, кого я знаю. Так знущатися над своїми персонажами треба ще вміти! Коли здавалося, що далі гірше не буде, вона, не соромлячись, додавала ще одну порцію скла, а потім ще й ще. Це тільки плюс.

 

Я люблю, коли героям боляче ;)

 

 

 

 

Ця книга змушувала мене відчувати найрізноманітніші емоції: і сміх, і сльози, і гіркоту, і дратівливість, і бажання прибити тих, хто причиняє моєму улюбленому персонажеві стільки болі та душевних мук!

 

Чого тільки вартує сцена з 7-го розділу (Історія з фотографії), яка довела Дена до сліз (і мене в тому числі)! А 16-а глава (Жорстока правда) взагалі довела мене до істерики:

 

― Я. Нікому. Не зроблю. Боляче, ― по складах викарбував Ден. […]

― Не кажи того, чого не зможеш виконати. В тебе інша природа. Такі, як ти, не вміють любити. […]

― Я не такий, як батько, і ніколи ним не стану, чуєш?!

― Орест і Орфелія казали, що байдуже, який шлях ти обереш. Ти мусив померти ще тоді.

[…]

Навіщо він прийшов у цей світ? Хто такі Орест та Офелія? Що означає «Долина смутку»? Хто його батько насправді, і навіщо йому треба було народити нащадка? Сотні питань тонули в морі розпачу, який оточив його душу зі всіх боків. Але чи має це значення, якщо в нього більше немає надії? Якщо маленький промінчик світла в його мріях погас назавжди?

[…]

Здавалося, все навколо занурюється у пелену сірості, горя та безнадійності, втрачаючи будь-який сенс. Хотілося перестати жити. Просто піти туди — під холодну сиру землю та заснути вічним сном. Там не буде болю, туги та розчарування. Там ніхто не скаже, що йому не варто було народжуватися на світ.

 

 

А ще НАРЕШТІ ХТОСЬ ДОДУМАВСЯ У ФЕНТЕЗІ СВІТІ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЯК ЗБРОЮ РЕВОЛЬВЕР!

 

 

«Дім втрачений ілюзій» ― це історія, в якій на кожному кроці вас чекатимуть біль та страждання, душевні муки та романтичні переживання, напружений сюжет, повний крові, драми та несподіваних відкриттів.

 

Мій рекомендасьйон всім!

100 тисяч мільйонів Катавась з 10

♥♥♥

 

P.S.

Вірю, що на цю історію чекає велике майбутнє.

Дуже хочу побачити її на папері,

а ще ― на екрані.

Тому, Єва, навіть не вздумай мені здаватися!

Скільки я вже можу чекати, щоб прочитати довгождане продовження, а???

Я знаю, де ти живеш, ууу! =)))

 

P.P.S. Книга «Дім втрачених ілюзій» задумувалася ж як трилогія.

 

P.P.P.S. Картинки взяті з пінтересту Єви 

 

Читайте хороші книги та бережіть себе

♥♥♥