Бідолашному гному не пощастило більше за інших!

— Та не вбиватиму я тебе. Не вбиватиму. Це твоя тачка, чуваче?

Він змахнув рукою, котрою знов стискав люльку, в бік сріблястого «міні-купера», єдиної автівки, припаркованої біля бару. А оскільки я жодної не маю, а будівля належить мені… Так, дійсно, це, мабуть, гномова тачка. І чого я не допетрала вточнити те ж саме? В салоні мені б вдалося його приспати. Часом я усвідомлюю, що ще не надто пристосувалась до цього світу.

Курдупель кивнув.

Ведмідь поставив його на землю й звелів:

— Тоді сідай в неї й ніколи не повертайся.

Тремтливою рукою діставши ключі, гном навіть не глипнув на мене, й одразу заліз всередину. Та завести двигун йому ніяк не вдавалося, а паніка якраз трохи відступила, і він, замість того, щоб опанувати себе, висунув пику у вікно й гарикнув:

— Довбане одоробло! Ким ти себе вважаєш, що маєш право ображати маленький люд? Володарем світу?!

Він ще й сплюнув, і я не впевнена, що усе це не залишилося на його кошлатій бороді.

Берсерк, який до цього спостерігав за мною, повільно підняв кутики рота в усмішці. І я відчула, як в моїй крові з’являються крихти криги. Мені знайома ця усмішка. Ба більше, я сама подекуди користуюся нею. Коронна усмішка всіх демонів, й крутеликів, й найдрібніших бісенят. Промениста. Осяйна. Й наскрізь маніячна.

Наступної миті Райк, скривившись, розліпив губи і я помітила, як його білі рівні зуби видовжуються, перетворюючись на ікла й змінюючи його рота на пащеку.

КІГТІ ТА ПОХІТЬ