Публікую з затримкою нову главу "Колодязь Семрад"

 Раніше не було доступу на ноутбуці, а з телефону, боялася, що не вийде розбити велику главу на частини. Щоб не втратити щось. 

Як ваша справи?  Хотілося сказати, що у мене все добре, але дуже втомлена. Писати наразі для мене, як ковток свіжої води. Хоч пишу я більше про біль. Як мені одного разу сказали: не можна усе тримати у собі, можна луснути. Тому я переживаю біль через текст. І від цього стає легше. 

Невеликий шматочок з нової глави:

- Та нічого такого він не подумає. Просто буде підколювати, як завжди. А може навіть з твоєї кімнати зробити собі кабінет. Якщо вона тобі не потрібна…

- О-о-о. Я би не хотів залишатися без кімнати.

Дочекавшись поки Влад ляже, дівчина клацнула пальцями і вимкнула світло. Кімната знов поринула у напівтемряву.

- Розкажеш казку? – прошепотів хлопець, підтиснувши до себе ноги.

- Ось закінчиш школу,  зможеш робити все що завгодно!

Влад не стримано розреготався.

- На добраніч.

- На добраніч, Владе.

Не пройшло й десяти хвилин, як він вже спав. Підклавши руки під щоку, Лера дивилась на нього.

«Не знаю, що робила без тебе…» – дівчина сумно посміхнулася кінчиками губ.