Вважаю, що варто розповісти тут, у блозі, чому взагалі написано такий роман, який... як це кажуть... балансує на межі фолу, поєднує комічне і трагічне, але де мало чого вигаданого, того, чого не могло б бути в житті -- тут немає магії, чудес, переміщень у часі й космічних технотехнологій -- найсправжнісінький, що не є, реалізм.

Звичайні люди -- найцікавіший предмет, про який мені подобається і читати, і писати. І розвиток особистості -- не важливо вгору чи вниз, це завжди готовий сюжет, наповнений глибокими конфліктами. На шляху розвитку людини зустрічаються найрізноманітніші персонажі, які й визначають вектор цього розвитку, а види стосунків визначають, наскільки далеко можна зайти... 

Мої персонажі -- завжди звичайні люди, такі, яких знаєте ви. Впізнавані типажі, що живуть у сусідньому будинку чи у вашій сім'ї, впізнавані й типові. Може, це навіть ви. 

Звичайні люди можуть бути надзвичайно обдаровані в чомусь -- хіба ми самі не такі? -- але іноді цей дар є прокляттям. Хіба таке не буває з вами? (зі мною так багато разів))

Чекайте на нову главу.