Клич предків

Не знаю чи відчуваєте це ви, але я бачу це майже точно. Це важко пояснити, але події які оточують нас, дають нам яскраві приклади початку нашого часу. Нашого часу, це часу українців і українства. Не потрібно зараз говорити, що я знаходжуся під впливом війни і її наслідків та зараз починаю зі страху вбачати в будь чому прояви чогось глобального і неосяжного в буденних речах. Я пишу про це спокійно і усвідомлено.

Все-таки безчисленні жертви героїв і героїнь не могли пройти даремно, а, на перший погляд, безнадійна боротьба з переважаючим ворогом та окупантом, дала свій врожай. Кожна краплина пролитої крові і сліз, пробудила і продовжує пробуджувати пориви праведної люті. Це важкі часи, але саме в таких і лише тільки в таких умовах, може народитися те, що сколихне весь світ. 

Це ще не доконаний факт, так як найважче може бути попереду, але те і діло починають повсюди проявлятися приклади "виходу енергії". Не знаю як це точно пояснити, але як приклад, в культурі чи спорті ми стали помічати ще більше перемог і звитяг. Так, вони були і раніше, але зараз я просто відчуваю цю шалену енергетику. Чого вартує лише недавня перемога Усика, це майже як бій Давида і Голіафа, хоча для істинних знавців боксу це не стало несподіванкою. Я ще з часів поєдинків Джошуа вірив у нашого козака.

Так і не потрібно зараз говорити мені, що я почав з таких глобальних речей і опустився на примітивні приклади. Автор адекватний і все розуміє без перебільшень.

Єдине, що хочу сказати, що ми дійсно нащадки великої України-Русі. І знаєте, що це означає? Це означає не лише регаглії, а й обов'язки. Я зараз напишу те, що буде одним із основних викликів уже в повоєнні часи. Бути істинним нащадком Русі, означає бути глибоко духовним, а саме полягає у прощенні наших ворогів, навіть після всього того, що вони з нами зробили. Ну як вам це, все ще хочете залишатися її нащадками? Про це легко писати мені, так як, поки, війна не забрала нікого з моїх близьких родичів, але і зараз дехто з них продовжує свою боротьбу на фронті. Але поговоримо про це після перемоги. 

Хорошим фактором є те, що цей процес є незворотнім. Процес падіння ворога. Але потрібно пам'ятати, що немає такого народу, який би не можна було звести з істинного шляху.

Так, в нас зла і людських вад не менше ніж в теперішніх росіянах, що підтримали агресію. Але вся різниця в тому настільки ми з цим працюємо і не впускаємо зло в наші серця, що на даний момент глибоко укоренилося у їхній свідомості. Вони знайшли собі нового божка і зараз поклоняються йому. 

Можна виграти війну фактично, але програти цивілізаційно. Приказка говорить, що щоб жити в зграї вовків, потрібно вити по-вовчи, але це, я маю надію, не наш шлях. 

І не потрібно нас жаліти, ми самі ще будь кого пожаліємо!

В той час як всі навколо продожують існувати, ми тільки зараз нарешті починаємо жити.

Ви спитаєте в чому роль нас, авторів? Ні не в романтизації війни і смерті, як такої. А в прояві істинного життя і правдивих героїв.

Немає такої людини, яка б втрималася від спокус і яку б не "вполював цей світ". Життя - це дар, але ним потрібно ще вміти скористатися.

Не тратьте цей заряд марно. Спішіть, пишіть, творіть, працюйте!

Слава Україні і Слава її Героям!