Любителям екстриму або "Грай ( не) за правилами"

Я підійшла до дверей, на яких була табличка “генеральний директор”, і постукала. І саме в цю мить двері відчинились. Але з них буквально вискочила якась дівчина з невдоволеним виразом обличчя. Вона гримнула дверима і тільки потім помітила, що мало не збила мене з ніг.
— А ти ще хто? — непривітно запитала вона, насупившись.
— Мені призначили співбесіду, на десяту, — відповіла я. 
— Ну, тоді самий час заходити. Він страшенно не любить тих, хто порушує його правила, — хмикнула вона і пішла геть, злегка відштовхнувши мене зі свого шляху.
Я провела її поглядом і повернула дверну ручку. Опинилася у невеликій затишній приймальні, але вона була порожня. Далі прямо переді мною були ще одні двері, певно, там і сидів сам генеральний. Я підійшла до них і знову постукала. 
— Іро, якщо ти хочеш прикинутись, що щойно не влаштувала цю істерику, можеш навіть не намагатись, — почула я жорсткий чоловічий голос. — Я перевів тебе в продажі, більше ти не будеш сидіти в приймальні, надто знахабніла, підлизування не допоможуть. 
 — Добрий день, — я прочинила двері і поглянула на чоловіка, що сидів за столом. — Я прийшла на співбесіду…
Але слова застрягли в мене в горлі, і далі я тільки кліпала очима, бо я його впізнала… Була думка повернутися і вибігти з кабінету, але я чомусь продовжувала стояти на порозі  і витріщатися на нього. 
— Ану стояти, мишко, — почула я його командний тон. — Я тебе впізнав… Іди сюди. Поговоримо…

ОНОВЛЕННЯ ЩОДНЯ О 22.30!

ЧИТАЙТЕ НОВИНКУ ТУТ!