То Еліза чи Маркус? Давайте розбиратись

Від початку історія рудої бестії мала бути візуальною новелою. Але коли я зробила демо версію застосунку і відправила на модерацію, то отримала повідомлення, що моє творіння було відхилено. Проте на той час в мене вже було куча матеріалу і навіть власний хештег #rudaapp. Але що робити зі сценарієм? Зібрала все до купи і зареєструвалася на букнеті. Так зʼявився перший том книги «Руда».

Він був ще далекий від ідеалу і після того проходив редагування щонайменше двічі, а то і більше разів, але як же я пишалася своєю першою книгою! А ця книга ще й почала набирати перегляди, то чому б не зробити продовження?
 

І от здавалося б, історія закінчена. Поставлена жирнюча крапка. Все, далі нікуди. Але тут я вирішила почитати, що взагалі пишуть про вампірів на букнеті і мене захопила книга Міланте Готем про коло крові. Я тоді подумала: в мене ще є, що розповісти! Якого я сиджу тут? Так зʼявилась ідея написати третій том.

В третьому томі акцент буде зроблено на ельфійському народі — отже, настав час пояснити про вампірів все, що могло бути незрозумілим та непоясненим свого часу. Для того, щоб це краще зробити, я почала писати історію Маркуса.

Бо вважаю його цікавим персонажем, на якого в мене просто забракло часу. Він, як третя сторона, цілком годиться на роль того, хто зможе краще за всіх розказати і про зустріч Елізи з Карлосом, і про те, як Карлос насправді почав божеволіти, і як Еліза вперше пішла проти нього, і багато всього іншого.

В той же час, в "Маркусі" буде й багато того, чого не увійшло в попередні книги. Тож, навіть якщо ви прочитали їх, вам все одно буде цікаво вислухати історію цього героя. Єдине, про що ви маєте знати перед початком читання, — орієнтація Маркуса. Так, він закоханий в Карлоса. Якщо для вас це є проблемою, тоді краще все ж таки повернутися до Елізи і не читати наступний абзац:
 

" Я пригадую, як ми зустрілися. Так чітко і ясно, начебто це було вчора. Цікаво, чи він колись згадував ту ніч? Ми ніколи не обговорювали це. Я просто слідував за ним і він завжди сприймав це, як належне. Цікаво, кого він бачив у мені весь цей час? Чи я став для нього хоча б другом? Звісно, мені завжди хотілося більшого...

Але я не наважувався зробити щось подібне. Я навіть його за руку ніколи не тримав. Він завжди був для мене чимось недосяжним. Він був для мене моїм власним богом. Я готовий був служити йому ще з того часу, коли ми зустрілися вперше. Вже тоді почуття до нього переповнювали мене, хоча я не міг пояснити їхню природу. Довгий час я вважав ці почуття чимось подібним до подяки, адже він врятував мене... "