Легенда про підземних. Рецензія

Сьогодні на МАРАФОНІ рецензій та відгуків розглядаю роман Оксани Зорі ЛЕГЕНДА ПРО ПІДЗЕМНИХ.

Автор пропонує увазі читача книгу, дія якої відбувається в дуже цікавому світі на ім'я Агард. Це пустотіла Земля, на якій населеними є як зовнішня, так і внутрішня поверхня. Саме з внутрішнього боку, у підземних,  відбуваються основні події. Головна особливість внутрішнього світу - сонце, яке розташоване в центрі планети. Ночі і змін пір року тут, відповідно, немає, а люди бояться темряви, бо не знають її. 

Правитель світу доживає останні дні. Замінити його має один з двох синів, той, кого оберуть радники. Символом влади і артефактом, що допомагає правити світом є великий дорогоцінний камінь Рубін. Молодший з братів готовий скоритися волі радників, старший же має намір захопити владу будь яким шляхом, а потім розпочати війну і підкорити зовнішній світ. Якась загадкова особа попереджає молодшого брата про страшну загрозу, яку саме, читачу не повідомляється, після чого той посилає свою помічницю Веду викрасти Рубін. Дівчина підміняє артефакт на звичайний камінь і тікає у зовнішній світ. Її переслідує помічник старшого з синів правителя.

Тим часом, з іншого боку земної кори, троє друзів мріють перевірити стару легенду про підземне місто і знайти у нього прохід. Веда, ховаючись від переслідування знайомиться з трійцею, зізнається хто вона, і ті відразу погоджуються їй допомагати. Герої захоплюють в полон переслідувача Веди, озброєного ножем, а потім ведуть його вниз, щоб здати підземній владі…

Фантазія у автора бурхлива, але що звертає на себе увагу з перших сторінок -  це відверта наївність оповіді. Всі, без винятку, персонажі твору діють і розмірковують як підлітки середнього шкільного віку,  а сюжет рясніє тавтологією по змісту через те, що  автор весь час намагається пояснити читачу логічність їх дій. 

Сам сюжет доволі простий, хоча Оксана Зоря намагалася ускладнити його таємницями і  удаваним порушенням  причинно наслідкових зв’язків.  Карколомних поворотів я в сюжеті не знайшла, хоча автору все ж вдалося вразити мене неочікуваною розв’язкою, яка, на мою думку, взагалі рве всі шаблони. Негативні герої там стають позитивними, померлі оживають, прибульцям, всупереч здоровому глузду,  показують все що тільки можна, а потім відпускають додому під чесне слово, і нарешті справедливість торжествує на повну. 

Саме торжество справедливості я визначила як ідею книги.

Тема, використана у творі, не нова. Фантастика про підземні світи зустрічається з 19 сторіччя, починаючи з таких відомих письменників як Жуль Верн, Едгар По, Герберт Уеллс. Розроблена навіть спеціальна схема подібного світу.  

Сучасні автори звертаються до цієї теми настільки часто, що вона вже давно вважається літературним кліше Однак це не заважає підземним світам користуватися популярністю.

Отже, авторський задум сприймається позитивно.  Але сам роман викликає багато питань. Одне з них - жанр. Автор  віднесла свій твір до фентезі, напевне тому, що там задіяний чарівний артефакт. Але більше жодної згадки про магію у книзі немає. То чи фентезі це? Можливо, фантастика? Але і наукові пояснення подій там відсутні.    

Багато моментів потребують у творі  уточнень. Наприклад, як саме переходять люди з одного світу в інший. Обидва світи розташовані по відношенню один до одного догори дригом. Отже, щоб потрапити з одного в інший треба якимось чином перевернутися. Героїня ж просто лізе вгору і виходить назовні. Доречі, чому вгору? Логічніше було б з кожного світу спускатися вниз аж до точки перевороту. В магічному світі переворот мав би бути магічним, а от в безмагічному можна було б описати щось на кшталт стрічки Мебіуса. Там герої рухались би по рівній поверхні, опиняючись то всередині планети, то назовні. 

Ще мені цікаво, як Веда подолала природну печеру в повній темряві. З власного реального досвіду я знаю, що подібне неможливе. Інша справа якби у неї був фаербол чи сонар (перше використовується в фентезі, друге - в фантастиці).

Ще одне зауваження стосується мови. У автора легкий слог, що могло б принести справжнє задоволення, якби не велика кількість помилок і одруківок. Варто звернути на це увагу і ретельно вичитати текст, майбутні читачі це, безперечно, оцінять.

Обкладинка і анотація це перше, з чим зустрічається читач, заходячи на сторінку книги. Саме вони, найчастіше спонукають відвідувача відкрити текст. Отже повинні мати відповідний вигляд і сенс. 

Картинка, яку Оксана Зоря розмістила на титульній сторінці, підібрана дуже вдало, вона цілком відображає суть роману. Але це не обкладинка. Повноцінна обкладинка, крім ілюстрації, повинна включати ще й  назву книги і ім’я автора, причому виконані так, щоб були добре помітні на фоні малюнку. Тут цього немає взагалі.

Анотація також, на жаль, не витримує критики. Вона не цікава і не інформативна, написана з помилкою, ще й з порушенням перебігу подій, викладених в романі.

Автору є над чим працювати, але з молодим завзяттям немає нічого нездоланного.

Гадаю, цю історію буде цікаво читати насамперед підліткам, тому варто було б орієнтувати її на відповідну вікову аудиторію, а саме - 12+. 

Бажаю успіху і наполегливо рекомендую продовжувати  працювати далі.