Вчора письменниця сказала таку фразу: " На самоті ми чуємо, те що хочемо сказати світу". 
Не можу не погодитися, але є одне але.. (воно напевно завжди присутнє).
Що робити у випадку, коли те що ми чуємо, роїться в голові, як бджоли у вулику? Коли моментами ти вже не розрізняєш де початок однієї думки і кінець іншої. Тобі так багато хочеться сказати, але ти не можеш дібрати потрібних слів, адже в голові каша. 
І це ціла наука - вміти приборкати ці думки, насолоджуватися ними і впливати на них так, щоб вони перетворилися на текст. Текст, де буде сказано усе, що ти хотіла сказати світу. 
Люди, що вміють приборкати свої думки, я захоплююсь вами✨