Розділ 18. Бурхливий ранок. Візуалізація ♥♥♥

Не пройшло й сто років, як "Пори року. Зникнення Зими" поповнилися новим розділом. "Бурхливий ранок" вже можна читати! 

Спершу я думала, що цей розділ буде охоплювати собою більший проміжок часу ― аж до самого балу. Тому й називався "Божевільні дні". Однак у процесі письма зрозуміла, що краще знову розділити події, бо й так дуже насичений розділ вийшов.

Традиційне звітування: 47 850 знаків (7 441 слів)

Приємного читання!

♥♥♥ 

Візуалізація зі спойлерами.

Його природа зіграла з ним злий жарт: почуття, які він так завзято намагався затаїти під грубою корою крижаного серця, від яких несамовито втікав, мов достоту міфічний чорт, що боїться ладану, здуру вилізли назовні ― наче й десяти років і не було зовсім! Наче тільки-но вчора він, шестирічний, зустрічав із Діаною багряно-кровавий світанок, ніжився під його щасливими промінцями, тонув у Діаниних чарівних, пронизливо-блакитних очах… та врешті-таки пізнав насолоду першого поцілунку...

І ось два світанки заледве не перестрілись у знавіснілій мрії.

― Ти провів цю ніч із нею? ― ледве не задихаючись від лютощів, випалила [Дафні]. Очі її так і метали іскри.

Прокволом права брова Майка поповзла догори. Розсипатися в поясненнях наразі було б схоже на розкидання бісеру перед свинями.

― Це моє особисто діло, ― повільно, з холодним спокоєм, проказав він. ― Я ж у тебе не запитую, де ти провела цю ніч.

Майк хутко пройшовся поглядом по Дафні та враз бридливо поморщився: тут й до ворожки не слід ходити, щоб здогадатися, з ким і як Дафні зависала.

― З Владом нічого не було, ― мало не проревіла вона. ― Ми просто…

Майк зупинив її помахом руки й сухо мовив:

― Мені абсолютно байдуже, чим ви там займалися. Тобі було весело? Ну й добре. От тільки попрошу тебе сьогодні ж покинути мій замок.

― Ти мене проганяєш? ― Її голос здійнявся на шалений вереск. ― Мене?! Я теж, до речі, як-не-як принцеса. ― Дафні намагалася випростатися, проте це їй вдалося з похитуванням верхньої частини тіла туди-сюди. Більш принизливого видовища Майкові ще не доводилося спостерігати. 

Діана, забравшись з ногами на крісло, усе ще в Майковій кофтині поверх нічної сорочки, безтямно спостерігала за світанком. Майк мав рацію: краєвид ізвідси був непомірно красивий. А коли вранішні спалахи досягали стін, ті починали немовби світитися зсередини, випромінюючи ілюзорні іскорки увсебіч.

― Очманіти! Це найсмачніший суп, який я колись їла! ― розсипалася в компліментах [Діана], нарешті повернувши собі здатність говорити. ― Дійсно сам приготував?

― А хто ж іще? ― пирхнув Майк, а проте його обличчя на мить проясніло, зблиснувши ледь помітними ямками.

― Якщо готуватимеш так мені кожного ранку, ― Діана тицьнула на нього ложкою, лукаво зажмурившись, ― остаточно розбалуєш.

― Звучить як погроза, ― глухо захихотів Майк. Одначе, немов опам’ятавшись, миттю накинув на себе безпристрасність і взявся вправно орудувати ложкою.

― Допоки троянда закута вістрям меча… ― тихцем додав Майк, потуплюючи очі.

― Звідки це? ― всім серцем здивувався Макс. ― Цей рядок відсутній в легенді.

― У загальнодоступних легендах багато що відсутнє, ― єхидно заявив Майк. ― Тобі для здачі екзаменів варто знати лише те, що в публічному доступі. А тобі, ― повернувся він до Діани, ― що свято Єднання двох кровавих місяців ― найважливіше свято в році, адже присвячене жаданому перемир’ю між Порами року. Перемир’ю, окропленому кров’ю.

― Атлантида… ― шепнула Діана тихо-тихо, не чуючи власного голосу. Вона вже готова була повірити в будь-що, що раніше видавалося неспростовною вигадкою. ― Імперія Пір року розташовується на міфічному острові, що вважається зниклим?

― Саме так, ― підтвердила Мей. ― Легенди звичайних людей також повідомляють, що Атлантида не щезла з лиця землі. Просто високорозвинена цивілізація атлантів навчилася жити в тіні.

― ... Чим Єдині вам насолили таким, що ви їх вважаєте злом во плоті?! ― [Діанин] голос надломився від неконтрольованого викрику.

Мей затупцяла в нерішучості, через що Діана миттєво відчула провину. Однак вибачитися вона не встигла.

― Не просто злом во плоті, а прекрасними відьмами, ― пролунав тихий, з легким хрипом голос прямо в неї над вухом. Голос, що жебонів лестощами. Поборовши себе, Діана підняла голову й тієї ж миті схрестилася з колючими очима Владислава. Мимоволі вона сахнулася вбік, чим викликала його хихикання. ― Сонце, мені вельми приємно, що я справляю на тебе таке сильне враження, ― білозубо вишкірився він.

― Чого ти сама тиняєшся замком? І де ошивається твій бісів охоронець, чорт забирай?! ― не витримав першим Денис. Його карі очі гарячково блищали, а обличчя все ще не набуло звичного рум’янцю.

― Ти що тут робиш? ― холодно парирувала Діана, однак всередині неї все кипіло.

― Не рада мене бачити? А я-то думав, обіймеш по старій дружбі, ― глузливо розкинув руки вбік він, а потім за звичкою провів по білявому волоссі.

Меч Майка на мить завис перед ним, щоб Макс скористався шансом і перейняв ініціативу. Але цього не трапилося. Саме тому Майк перехопив меча зручніше й став рубати з новими силами у будь-який спосіб: як згори, так і збоку.

Леза брязкаючись схрещувалися, розсіюючи навсібіч гарячі іскри. Майк ввійшов у знайому стихію танцю. Вряди-годи ловив очі Макса, які з кожним відбиванням набували все збудженішого відлиску.

― Чорт, нічого не розумію… ― Усім своїм виглядом Макс проявляв розгубленість, немовби світ, що донедавна видавався йому міцною фортецею, в один мах обернувся на пил. ― Закувати сонце у кригу… Троянда закута вістрям меча…

― Гм, цікаво, як ти це уявляєш? ― миттю напустився Майк. ― Слухай, Діано, тут таке діло… Я маю не охороняти тебе, а мізки запудрити. Це ще одна бісова традиція, врубаєшся? Так, по-твоєму?!

― Не утрируй, ― гучно видихнув Макс, усім своїм виглядом показуючи явне несхвалення. ― Двом ліпше, ніж одному ― чув щось про таке? Часом звичайна розмова спроможна вирішити безліч питань. Удвох ви цілком могли б придумати щось краще, ніж за твоє «я тебе ненавиджу», ― перекривив він і добив: ― Це найтупіше, що я чув від тебе, бро.

P.S. Читали вже? Діліться враженнями =))) 

Очікували таких одкровень від Майка?

Скучили за харизматичним Деном?

Хочете вже потрапити до Атлантиди?