Відгук на книгу Юлія Черепа "Художник"

Отже, вітаю себе з дебютом у світі рецензій чи відгуків(кому як зручно)) Не знаю, що з того вийде, але скажете про це в коментарях)) В пана Юлія перепрошу наперед, раптом десь буду занадто відвертою)). Тож в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457 обрала його книгу Художник https://booknet.ua/reader/xudozhnik-b420488?c=4542186. Тому погнали))

Для мене будь-яка книга починається з обкладинки та анотації. Тому перше враження картинка на мене не справила оскільки мізкувала над тим, в чому зв’язок із художником))) А от анотація сподобалась, бо одразу розповіла мені про те, що в книзі будуть загадки та ще й з паралельними світами))) Але до неї ще повернусь)

Я люблю загадки та можливість задуматися над тим, що читаю. Іноді люблю філософію подану в довільній формі, аби вона була зрозумілою для тих, хто не сильно в ній шарить. Як і в усі свої книги я вкладаю зміст, так і пан Юлій заклав його у свого Художника. Чесно кажучи, я навіть бомбити не хочу, бо прагнення автора привернути увагу до цінностей, яким ми віддаємо перевагу в нашому житті, особливо тепер, мені імпонують, бо в чомусь я така сама. Звісно, сподіваюсь, що я все правильно зрозуміла (і таке буває).

Герої. Класні, а особливо мені сподобався той поганець Аларік)) Так, ніби й поганий, але й не дуже) Чимось він нагадує мені критика, який насправді хоче не зламати митця, а вказати йому на його недоліки задля покращення його можливостей (знову ж таки, це моє сприйняття). Андрій також сподобався оскільки в ньому часом бачила і себе, і в принципі всіх людей, які не віддають належної уваги своїм бажанням, словам, діям, а також які в чомусь не цінують те, що мають. В результаті ми маємо те, що маємо… Зрозумілий сенс й інших персонажів, але таки не зрозуміла про Катерину. От ніби кохала Андрія, але залишила його там, задля власного порятунку?

Сказати, що я любитель читати про нечисть, то не скажу, бо я таке не читаю, але я чудово розумію, що в нашому світі немає трьох сторін — є лише дві. І саме кожного дня нашого життя ми обираємо лише одну. Подача автора цього питання мені майже сподобалася, для цієї книги могло б бути. 

Втім, також зазначу, що я ненавиджу в діалогах дефіси))) Не люблю невідформатований текст, люблю, щоб все виглядало чисто та охайно, хай навіть з хибодруком, бо це машинально у всіх буває. Але коли реально текст засмічений зайвим то дратує. В пана Юлія не так критично, але все ж варто відформатувати та відредагувати текст. Звісно, я враховую той факт, що він переважно пише з телефону, тому не загострюватиму на цьому своєї уваги. Також невеличка проблема з комами та відсутністю дефісів там, де мали б бути, але то теж до гаджета.)) Репліки думок, що в лапках, не потрібно писати ще й дефіс, як в діалогові. Час можна позначати цифрами — 16:00, так зручніше і гарніше. 

Подобається деталізація та атмосфера, в яку автор занурює в першому розділі, аби стати на місце героя. Я це люблю. Звісно, впродовж всієї книги, для мене було таке собі занурення, бо завдяки деталям, хай і не великим, як для такого обсягу книги, але воно діє. Мені подобається читати книгу, в яку я можу саме зануритися, а не пройтися голими рядками. Власне книга читається досить легко при тому, що підіймаються важливі теми. Ну і без купи зарозумілих слів, значення яких іноді доводиться гуглити.

Також є слова, які мені різали око. А саме: ізумруд, холст, невзначай, парикмахер, закат.

Далі стався переломний момент з абзацами, де одне-два речення на абзац, чого я вкрай не розумію. Ну ок, один, але не чотири. Чому б їх не зробити одним повноцінним абзацом? В такі моменти здається, що автори просто хочуть щось показати, але не вирішили, що саме. То, може, краще якось все просто узагальнити та йти далі?

З приємного потішив сон Андрія та фантазія автора. Цікаво, чи є якесь конкретне бачення в пана Юлія щодо тих картин?(бо тут то я зависла і не розпізнала, якщо такий був) Але й тоді нагадалася недомовка в другому розділі з мотоциклом. Оу, і ще навіть реалістично оцінила атмосферу в галереї й не могла не поділяти відчуттів Андрія(там де про огидні картини))

Сподобалась картина Андрія з терезами. Все наше життя проходить в постійному балансуванні. Наше майбутнє таки в наших руках сьогодні. Кожного дня, приймаючи рішення, ми його будуємо. Важливий момент — якими будуть ті рішення…

Власне, якщо в загальному оцінити цю книгу по 10 бальній шкалі, то я, мабуть, дала б “9”. “1” спишу на кляті дефіси))) Але для такого обсягу, я захопилася книгою і навіть жодного героя не зненавиділа і не хотіла вбити))) 

Сподіваюсь, мій перший млинець не стане грудкою))) А хто ще не читав Художника, то переходьте за посиланням, не пожалкуєте)))

Дякую за увагу)