Доброго вечора, мої сонечка!!!

Запрошую до оновлення історії, Марти та Ярослава.

У романі, «Ти вже у моїй владі», розпалюються інтриги, які вже чекають на вас на сторінках цієї книги.

Марта та Ярослав

УРИВОК.

Машина зупинилася, адже дорогу перегородив позашляховик з моїми людьми. Я віддав наказ пропустити машину, махнувши рукою.

Мій погляд автоматично повернувся до пацана. В ньому щось здалося мені дивним. Напевно шкода його. Хоча внутрішній голос підказує, що тут щось інше, але що, я поки збагнути не можу.

Я проводжаю машину поглядом, доки вона не заховалася за рогом будинку. Якісь дивні відчуття проймають тіло. Чомусь, здавалося, що то зовсім не пацан в машині.

— Ярославе Вікторовичу. — Кликав хтось з моїх людей. Я оглядаюся. І шаленію. Поруч стоїть здоровий бугай, з моєї охорони. І він реально плаче. Витираючи сльози допитується. — Де авто, що щойно виїхало з паркінгу.

— Поїхало. — Нічого не розумію я.

— Там ваша дівка була. — Витирає свіжі сльози охоронець...

А ТЕПЕР АНОНС НОВИНКИ.

Історія, Маргарити та Устима, почнеться — 06.05.

Поки пропоную вашій увазі шматочок:

Від роботи та роздумів мене відриває свист, як у солов’я розбійника.

Оглядаюся, і по-новому приголомшений. Зовсім поруч стоїть руденька красуня, зі закладеними під грудьми руками. Які красиво підкреслюють глибоке декольте. З нього спокусливо виглядають повні, апетитні груди. Звісно мій погляд зупиняється на них. Я нарешті вимикаю оприскувач, а лялечка невдоволено шипить.

— Ей, солоденький! В мене очі вище!

Я міцно стискаю губи аби не розсміятися. Ховаю очі за козирком кепки.

— Закінчуй возитися з цим коритом, і вимий мою машину. Я поспішаю...

Я ледь стримую ураган емоцій. Вирішую змовчати, але в умі таки обурююся.

Серйозно?!! Це ще в кого корито? Моїй машині декілька місяців — найновіша модель... Тільки з конвеєра.

Не маю слів. Бо на мою одну машину її чотири, як мінімум потрібно. Але чемно мовчу. Навіть стає цікаво, як далеко ця лялечка дозволить собі зайти?

— У тебе, що проблеми зі слухом? — Знову Розлючено шипить руденька. — Чи може хочеш аби я написала скаргу, у вашу цінну книгу споживача? А я ще можу твоєму власнику пожалітися.

Її погрози це звісно щось.

Я чіпляю оприскувач у своєму боксі на місце, та мовчки йду до спорткара.

Ну пожалійся!

Відмахуюся в душі. Я навіть хочу на це подивитися.

— Почисть мені салон та вимий авто зовні. І поквапся, я поспішаю. — Чую за спиною наказ. — А іще, відполіруй машину до блиску. — Хоч вона роздратована, голос цієї лялечки надто милий. Дівчина міряє мене з ніг до голови, та зверхньо додає. — Доки я вип’ю кави, машина має бути чиста...

Уже наступного понеділка зустрінемось на сторінках цієї історії.

Усім мирної та тихої ночі! ❤️