Досьє на книгу. "Королева-рабиня”

Вітаю любі читачі і читачки!

Недільний смаколик :) Я тут вигадала нову рубрику! Хочу для кожної книги зробити змістовне “досьє”, з якого можна було б почерпнути всю основну інформацію і зрозуміти, підійде вам книга чи ні. Почнемо з роману “Королева-рабиня”.

Обкладинка і анотація:

Девіз книги: “Сила — це останній варіант. Застосовують силу тоді, коли більше нічого не мають”.

Головні герої

“Я рятую своїх людей і себе. З рабства буде простіше визволитись, ніж з тенет шлюбу…”

“Я не боюсь мечів і стріл, але, по-твоєму, мав би боятися розумної жінки?”

Діалог героїв:

— Що ж, тоді я візьму зо три сотні телурців у рабство. Як гість. І як гість, вимагатиму присяги на вірність від твоїх міністрів або ж призначу інших. Ще, як гість, можу змусити тебе віддати мені корону або ж стати моєю королевою.

Зі всього найдужче вдарила у серце перша погроза. Агата побіліла, вчепилася пальцями у край столу, поруч з яким стояла.

— Рабство? У нас немає рабства.

— Зате у нас є.

— Ти не посмієш!

— Чому ж? Я беру рабів у кожному поході, в кожній країні. Не думаєш же ти, що Телура стане винятком?

Він знову повернувся до неї обличчям і дивився так, що Агата розуміла: люб'язності закінчилися, не почавшись. Ось тепер перед нею дійсно стояв безжальний завойовник, який пропікав одним поглядом, змушував серце у хаотичному страху й обуренні колотитися об грудну стінку.

Але навіть у цьому страху й обуренні вона знайшла рішення. Абсурдне, дурне і... абсолютно геніальне. Таке, якого він аж ніяк не очікував.

— Тоді візьми у рабство одну мене замість трьох сотень моїх людей. Хіба життя королеви не вартує життів трьохсот простих смертних?

Вона промовила "простих смертних" уїдливо і скривилася, ніби ці слова були чимось огидним. Для неї важливий кожен мешканець, але якщо Шерл бачить у людях лише рабів, то видно, й цінує їх не дуже.

На коротку мить він застиг з відкритим ротом. Подумки Агата тріумфувала через те, що змогла його збентежити. Однак король швидко отямився, зробив кілька кроків у її бік.

— Рабів беруть, щоб мати з них якусь користь. Яка мені користь з такої рабині, як ти?

— Як мінімум, звільниться трон Телури.

Він пропалював її поглядом, дивився і намагався зрозуміти, у чому підступ. Точно ж щось задумала. Людина, яка здається у рабство, не може сяяти, як мідь, вичищена руками найкращих ювелірів. Ступив крок ще, став близько, торкаючись носками чобіт подолу її сукні.

— Ти знаєш, що означає бути рабинею?

Вона або дурна, сказала згарячу і не розуміє слова "рабство", бо такого явища зроду в Телурі не було, або точно має якийсь план. Одне з двох, тут сумнівів не мав.

— Робити все, що накаже господар, — вуст Агати торкнулася удавано покірна посмішка, коли це казала.

— Ну і це теж. Але бути рабинею — це майже те саме, що бути дружиною, тільки безправною.

— А хіба дружина такого вар... короля, як ти, мала б якісь права?

Вона прикусила щоку зсередини, молячись, щоб подіяло. Схоже, з ним можна тільки так. Якщо хоче домогтися від нього вигідного для неї рішення, слід розпалити його, роздратувати, змусити діяти у запалі.

Шерл звів брови, а тоді холодно відчеканив:

— Дружині я ці слова, можливо, пробачив би. А от рабині ні. Скажеш подібне, коли станеш моєю, — отримаєш сотню різок.

— Отже приймаєш мою пропозицію?

Він помовчав, дивився прямо їй у вічі, а тоді відповів:

— Приймаю. Але не думай, що обведеш мене навколо пальця.

Романтичний уривок:

— Я не дозволю, — процідила раптом. — Нізащо!

Вона спробувала злізти зі стола, але він не дав, поклав руки на стільницю обабіч її стегон, відрізав усі шляхи до відступу. Її пальці вчепилися у його плечі. Борсалася, виривалася, відпихала, але то все були марні метання, Шерл навіть не напружився, щоб здолати опір.

— Агато! — прикрикнув, коли йому обридло це борсання. — Мені тебе зв'язати чи знову усмирити батогами?

Її руки безпорадно опустилися, плечі затремтіли, а очі вперше за довгий час наповнилися слізьми.

— Ненавиджу тебе!

Він зазирнув у вологі сірі очі, які палали гнівом, і подумав, які ж вони прекрасні в цю мить. Прекрасні, але... Але не хотілося, щоб вона плакала.

— Не плач...

Не плач, я нічого не зроблю, мав би сказати.

— Не плач, це не допоможе, — сказав.

…………………..

— Треба подумати, де тобі поставити клеймо... Краще ставити на видних місцях. Ось тут...

Він підніс ліву руку і погладив великим пальцем її щоку, а тоді торкнувся пучками пальців чола.

— Або тут... Але шкода псувати красу. Можна ще тут.

Його пальці опинилися на її шиї, і Агаті забракло повітря. Здалося, що це все, кінець, дихати вона більше не зможе. Від образи, від люті і... від його дотиків.

— Але ти, мабуть, не захочеш, щоб клеймо було таким помітним, так? Тоді я можу бути добрим і вибрати якесь місце під одягом. Щоб ти могла показати при потребі.

Погляд смарагдових очей опустився на талію, а тоді ще нижче.

— Наприклад, тут.

Вона зойкнула від несподіванки і обурення, коли Шерл задер верхню сукню і різко розвів її ноги.

— Знову це спіднє.

Тканина нижніх тунік затріщала, а тоді його долоня лягла на внутрішній бік Агатиного голого стегна трішки вище коліна. Вона спробувала стиснути ноги, але не вийшло, не дозволив. Долоня Шерла на її шкірі вже здавалася клеймом. По всьому тілі господарювали сироти, а вона могла лише дивитися на свої голі ноги і розірвані туніки. Якби ще трішки, якби він розірвав туніки більше, оголивши її стегна вище на кілька дюймів, такого сорому не пережила б.

………………….

— Будь ласка, не треба. Прошу, не треба. Я робитиму... зроблю все, що скажеш, тільки не треба.

Якби в цю мить її очі були розплющені, побачила б бісики в Шерловому погляді. Його вустами ковзнула усмішка, яка мовби говорила: "Ну, нарешті".

Тим не менше, він швидко сховав ту усмішку. Клеймо брязьнуло десь скраю столу, і Агата видихнула, розплющила очі. Очі, в яких вже не було ні гніву, ні страху, лише надія.

— Все, що скажу? — тихо повторив він. — Тоді... Поцілуй мене.

— Поцілу... вати?

Агата не вірила тому, що чула. Здивовано вдивлялася у його лице, яке опинилося так близько, що роздивилася шрам завбільшки як пшеничне зерня на скроні.

— Так. Поцілуй, і я вигадаю щось інше, обійдемося без болючих міток.

Про поцілунки вона знала тільки те, що для них потрібні губи. Але, зрештою, які ще знання потрібні?

— Якщо обіцяєш.

— Це наказ, Агато.

Відгуки на книгу:

Історія створення.

Книга написана восени 2022-го. Вона стала моїм експериментом і способом відволіктися. Це наразі єдиний мій роман про вигадане королівство і одна з моїх улюблених робіт.

Цікаві факти про створення книги тут.

Що ще почитати, якщо ця книга сподобалася:

“Будуть лише ночі”.

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.