Трішки сумую...

Вітаю, любі читачі!

Сьогодні мені трішки сумно, бо моя історія 

Вбий або врятуй 

Завершена...

Зазвичай, ідучи до фіналу, я на нього налаштована і з чистою душею відпускаю своїх героїв. Та з Адамом і Даною прощатись зовсім не хотілося, тому й книга вийшла більшою по об'єму за всі мої написані до неї ) Але... вони й так не мало пережили, час їх відпустити!

Читати книгу можна тут, а я поки покажу варіанти обкладинок-чернеток та якою могла б бути Дана)

Отже варіант 1: блондинкою) 

Варіант два: рудоволосою красунею)

Ну, а який варіант переміг, ви вже знаєте))
Запрошую до історії тих, хто ще не читав. Об'єктивно – вона один з моїх найкращих детективів з дійсно серйозною лінією розслідування. 

***

А поки, користуючись моментом нагадую про свою новинку

“Бунтарка на одну ніч”

Там якраз вийшла нова продочка і я вже готую візуалізацію-знайомство з героями )

***

– Слухай, Ла-до… – промовляє по складах моє ім'я, наче смакуючи, говорить низько, тихо, – Я не настільки покидьок, як здаюсь. Я не хочу користуватись твоїми труднощами чи в що ти там вляпалась. – я мовчки слухаю, і, здається, досі відчуваю його губи на своїх. Та й стоїть він все так само близько, не відступаючи ні на крок. 

– Я… тобі вдячна! – сама лякаюсь, настільки тихо звучить мій голос зараз. Боже, наче миша якась пищить! 

– … але в мене давно не було… ее… стосунків. І тому, тобі краще не провокувати! – продовжує, мов не чуючи мене. 

– Так! – знову відповідаю ледь чутно. 

– Я зараз проведу тебе в ванну і дам у щось переодягтись. – продовжує. 

– Ага, – мовчки киваю, знову інстинктивно торкнувшись рукою до своїх губ.  

– Ти все зрозуміла? 

– Так… – що це, в моєму голосі прозвучало розчарування? Погана-погана, легковажна дівчинка! – шипить голос розуму. Але його час вийшов. 25 років свого життя я його слухала. І куди він мене завів? 

***
Читати новинку можна тут) 

***

І нагадую про свої соцмережі. Там бувають анонси і розіграші) Щоб підписатись на сторіночку – натискайте картинку соцмережі.