Крижана купіль Лянцкоронського. Бій за Вінницю

"...Побачивши панічний відступ козаків, обличчя Лянцкоронського видовжилось від подиву. Ніколи раніше не бачив він, щоби козаки з таким поспіхом покидали поле битви іще до її початку.

- Чорти б ухопили це бунтівне кодло! – вилаявся він. – Їхав я у таку далеку дорогу, щоби побачити зад коня полковника Богуна! – він сплюнув зі злості на землю, бо сподівався хоч на якийсь опір з боку козаків, аби поки прибудуть основні сили, в диму та пороху перемоги стріти польного гетьмана.

Тим часом козаки вже були на середині ріки, явно маючи намір сховатися за надійними мурами монастиря, який розташувався на протилежному березі. Розгадавши цей маневр, Лянцкоронський позеленів зі злості, скочив на коня та вигукнув:

- Наздоженіть цих мерзотників та принесіть мені на палі голову Богуна!

В ту ж мить летючі драгуни, гордість брацлавського старости, вирвались уперед та помчали за козаками, намагаючись перехопити їх до того часу, як січовики устигнуть заховатися за товстими монастирськими стінами. Розділившись на три частини, до яких приєднались важко озброєні гусари, гнали вони козаків по крижаній річці, мов хорти, які женуть свою дичину. Споглядаючи на те, як стрімко наближається його грізне військо до козацьких полків, Лянцкоронський радісно потирав руки, відчуваючи як холодний вітрюган свистить у вухах, а копита його коня ковзають по сніговій кризі. Ще трохи і він дістане Богуна. Ще трохи і почнеться бій, результат якої відомий ще до його початку.

Але що це? Охоплений жагою легкої перемоги, воєвода не відразу збагнув зміни, що відбувались навколо нього. Не відразу звернув увагу на розпачливі крики довкола, на голосний плюскіт води, на звучний скрегіт зламної криги. А коли зрозумів, було вже занадто пізно.

Панічним поглядом споглядав Лянцкоронський страшну картину навколо –..."

Яку саме страшну картину побачив навколо себе командир передових польських драгунів Станіслав Лянцкоронський ви можете дізнатися, прочитавши історичний роман "Льодова пастка Богуна", який через тиждень прийде до свого логічного завершення.

Іван Боун - головний герой книги, славився не лише своєю освіченістю та хоробрістю. Це був надзвичайно розумний інженер-фортифікатор та хитрий полководець, який разом із невеличкою армією у 3 тисячі січовиків урятував Вінницю від 20-ти тисячного ворожого війська, яке взяло місто в облогу.

Яку саме хитрість вигадав Богун, що стало причиною розгрому летючих драгунів війська Польської Корони можете відгадати, уважно розглянувши картину Добрянського "Крижана купіль Лянцкоронського"