Навіть у пітьмі, при зоряному небі, ти ніколи не будеш один. Ти не відчуватимеш себе у тиші. У крижаних стінах бездонної вежі відбиватимуться відтінки очей. Мертвих, агресивних,  жорстоких очей. Вони не покинуть тебе. У кожній цеглині – зіниця. Ти ніколи не будеш один. Бійся місяця, бійся сонця, бійся самого себе та усього, що здається тобі дивним. Швидко не відкривай очі, він дивиться на тебе, як ти бездумно спиш. Ще трішки і він покине тебе. Ти ніколи не будеш один. Неприємно спати біля пацюків? Неприємно спати на вологій та бридкій кам’янній підлозі? А тепер прокидайся. Ти ніколи не будеш один. Смерть – твоє єдине спасіння та спосіб бодай щось згадати. Ти вічний! А тепер прокидайся!