Джуліан - ідеальний книжковий хлопець

Ледь не забив батька-психа, встиг посваритися з нею через свої спішні дії, але усе одно захищає її перед таємничим Адамом, цілі якого узагалі незрозумілі... ось таким постає Джуліан в 25 главі "Інфеністів"❤️ 

А взагалі, я вважаю, таким справжній чоловік і має бути. Пересварились, пересрались, але у випадку небезпеки - за неї порве всіх)) 
Та якщо в реальності про таких менів залишається тільки мріяти, у книгах можемо цим сповна насолоджуватися :)) 

По традиції кидаю вам продовження створеного мною "серіалу" по "Інфеністах" :)

― Він… мертвий, ― зронила Анна.

Джуліан неочікувано опинився позаду.

― Він був шизанутим психом із демоном-конвеєром зарази всередині. Тобі слід це визнати.

― Тобто… я маю радіти, що мій батько мертвий?! ― випалила Анна, відскочивши вбік.

― Батько? Він хотів тебе зґвалтувати!

― Він робив це змалечку, Джуліане! ― на власний подив прокричала Анна і з очей полилися сльози.

― Що?.. ― насупився Хантер, а його погляд враз наповнився шоком.

― Так! Так, як у фільмах! ― істерично закричала дівчина. ― Уяви собі, саме таким було моє життя! Схожим на випробування! Більше того… він змушував мене думати, що це НОРМАЛЬНО! Нормально, Джуліане!! ― на цьому моменті істерика просто взяла верх. Дівчину почало трусити. ― А мама… вона думала, що захищає мене від усього цього, не дозволяючи світу міазмів мені показатися, але вона й гадки не мала, що один із них жив у нашому домі!

Джуліан перебував у конкретному ступорі. Дотепер він думав, що це його життя було схожим на кошмар, але, почувши ці слова, впевнився, що можливі іще набагато гірші речі. Та він не міг стояти осторонь і спостерігати, як ридає ця тендітна дівчина… він наблизився до неї і притиснув до себе. Спершу Анна хотіла пручатися, але тоді, відчувши тепло його тіла, зрозуміла, що це буде величезною помилкою. В обіймах його міцних грудей вона вперше за своє життя відчула затишок і безпеку. Коли він обхопив її своїми кремезними руками, Анна второпала, що чує його серцебиття. Воно було не менш частим, ніж у неї.

― Все-все, Іскорко, заспокойся… це все вже позаду… він більше не нашкодить тобі, ― прошепотів Джуліан, мимоволі поглянувши на труп Грегорі, із грудей якого стирчала закривавлена гілляка.

― Він казав, що у мене не може бути більше нікого… що ніхто не може торкатися мого тіла, крім нього… ― шепотіла Анна, ридаючи. ― Він змусив мою шкільну любов збрехати мені про зраду, аби я кинула його. Він слідкував за мною увесь цей час, коли я думала, що це все назавжди в минулому… Джуліане, я…

― Ти в безпеці, Іскорко, ― голос Джуліана звучав достатньо впевнено, аби переконати в цьому перелякану до чортиків Анну. 

― З тобою нічого не трапиться, чуєш? ― він змусив її поглянути собі в очі. ― Я… не дозволю.

Анну пронизало дивне відчуття. «Цей погляд і… ці слова. Невже я… справді вірю у те, що він каже? А тепло його тіла… воно заспокоює», ― промайнуло в голові дівчини.

― Джуліане, мама! ― скрикнула раптом Анна, розірвавши обійми. ― Що, як Віспа дізнається, що Грегорі мертвий?! Нам слід зараз же знайти її… можливо… ― вона підбігла до трупа Грегорі так швидко, що Джуліан не мав жодного шансу зупинити її. ― Телефон! ― викрикнула вона, знайшовши його у кишені закривавленої куртки чоловіка. ― Він згадував якусь Деніс… о, Деніс Кінг! ― зраділа дівчина, знайшовши у списку контактів номер телефону, записаний під таким іменем.

Вона поглянула на Джуліана буквально на мить, але встигла впіймати його насуплений погляд.

― Стоп, що? ― схопився він. ― Ти сказала Деніс Кінг?!

― Так, а що… ти знаєш цю жінку? ― не встигла договорити Анна, як він уже вихопив телефон з її рук.

Очі Джуліана буквально розширились настільки, що здалось, що прямо зараз випадуть з орбіт.

― Джуліане, не мовчи…

― Іскорко, ― опісля хвилини мовчанки озвався Хантер. ― Справа в тому, що це ім’я… коротше, це ім’я моєї матері, яка загинула, коли мені було вісім.

― Що ти робиш? ― викрикнула Анна, побачивши, що Джуліан збирається дзвонити. ― Ей, не смій дзвонити, ти видаси нас!

Хлопець навіть не глянув на неї, а продовжив дзвонити. На щастя, трубки не взяв ніхто. Розізлившись, він викинув телефон геть.

― Де його машина?! ― закричав Джуліан.

 

Дівчина була шокована чути такий тон.

― Джуліане…

― ДЕ МАШИНА, АННО?!

Та хлопець отямився миттєво, побачивши її переляканий погляд і сльози на очах.

― О, Господи… ― прохрипів хлопець, відводячи погляд. ― Пробач… пробач, Іскорко… я… я такий ідіот! Пробач, я не хотів зробити тобі боляче…

Анна пильно дивилася на нього. Він виглядав так знайомо…

― Пробач, я не хотів зробити тобі боляче, ― прохрипів Грегорі. Позаду нього виднілися стіни дитячої кімнати Анни.

Дівчинка торкнулася своєї щоки, яка серйозно пекла від нещодавнього ляпаса. Вона ридала.

― Ну, але ти хотіла мене слухатись! Як ще мені вчиняти, коли ти не хочеш слухати те, що я говорю?! ― прокричав Грегорі без жодної нотки жалості в голосі.

Інстинктивно Анна почала крокувати назад, висунувши перед собою руку. Не розуміючи, що відбувається, Джуліан почав наближатись.

― Ей, це ж я, Хантер, ― приговорював хлопець, намагаючись здаватись якомога дружелюбнішим. ― Ну, добре, це я, Джуліан, раз ти вже так мене називаєш і… дозволь мені підійти, Іскорко. Розкажи, що тебе турбує…

― Я… я…

― Ну ж бо, просто слухай мій голос...

В голові Анни знову спливали спогади із жахливого дитинства… але тихий і впевнений голос Джуліана все ж дозволив їй відчути себе в безпеці. Дівчина навіть не помітила, як опинилась в його обіймах.

Вони присіли посеред лісу і Анна навіть гадки не мала, що увесь цей час пробула в обіймах хлопця, якого раніше на дух не переносила. Щойно вона повністю прийшла до тями, Джуліан допоміг їй встати і сказав:

― Нам слід забиратися звідси.

Та в ту ж мить в ближніх кущах почувся шурхіт.

― Треба ж, ― почувся із кущів знайомий голос. ― Таки зійшлися.

На світло виходить Адам

― Нам треба поговорити, ― зронив Адам, дивлячись суто на Анну і від цього погляду її пронизало неприємне відчуття.

― О ні, навіть не підходь, Адаме, після всього, що ти зробив, коли я тобі довіряла… нам немає більше про що говорити! ― крикнула дівчина.

Однак Адам не слухав. Він продовжував наближатись. Та Джуліан зробив крок вперед, закривши собою Анну.

― Ти її чув, ― суворо сказав він. ― Назад.

― Послухайте, без мене ви не знайдете ні Віспу, ні маму Анни.

Джуліан презирливо скривився.

― Що тобі про це відомо?

― Я знаю все про їхні плани, а також про місця…

― Що?! ― скрикнула Анна, таки звільнившись від руки Джуліана і вийшла на рівні з ним. ― Адаме, ти що?..

― Ей, чого вийшла наперед? ― невдоволеним тоном озвався Хантер.

― Вони думають, що я з ними, але насправді моя ціль геть інакша. Анно, ти повинна мене вислухати. Ні в якому разі не розповідай нічого Сарі Адлер і усім з Бункера… вони не повинні знати… надто багато лиць, яким не можна довіряти…

― Іскорко, не слухай цього придурка, він щойно сам признався, що заодно із демонами, ― зауважив Джуліан, намагаючись вхопити її за руку.

― Джуліане, ― суворо глянула на нього Анна. ― Давай вислухаємо його.

Хлопець пхикнув.

― То ти що, тепер на стороні Шамберлейна?! Довіряєш дияволу?! Очевидно ж, що він бреше!

― В дечому ти таки був правий, ― прозвучав холодний голос позаду Джуліана.

― Чорт, це підстава, Іскорко, не відходь від мене!

 

4 коментаря

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Tara
18.04.2024, 14:06:01

Надзвичайні візуалізації, всі емоції так передані гарно, наче дивишся серіал

Арія Вест
18.04.2024, 22:42:11

Tara, спасибі)) але муки створення ще ті)))

avatar
Jay
15.04.2024, 16:58:01

Що сказати, грошей на серіал нема, серіал створюєм самі))) і то блєск ідея) з кожним разом тільки кращі візуалізації❤️

Арія Вест
15.04.2024, 17:05:18

Jay, то точно:) дякую)))

avatar
Вікторія Вецька
14.04.2024, 22:27:19

Неймовірно! Візуалізація! Але те що робив батько Анни це взагалі...

Арія Вест
14.04.2024, 23:45:45

Торія Вецька, дякуюю) так, жахливі речі...

avatar
Eva Lukyanova
14.04.2024, 22:05:05

Вау...було круто знову згадати ту главу та побачити персонажів в картинках...)
Ілюстрації просто неймовірні! Точно передають всі емоції і героїв....) ще й майже однакові, в мене так не виходить — всі різні якісь)))

Арія Вест
14.04.2024, 23:45:35

Eva Lukyanova, дякую))) секрет однаковості - однаковий опис персонажів завжди))) міняю тільки емоцію) тільки спіймала "той" образ героя, відразу зберігаю цей опис, потім кожен раз вставляю його і змінюю тільки емоції))) секрет в тому,щоб знайти саме "той" образ і запамятати його)

Інші блоги
Ну, що готові до історії Асі та Артема?
Привітики, вриваюся до вас. Знаю, ви чекали, тому тримайте. Книга Асі та Артема вже доступна на просторах Букнет. На даний момент ви бачите тільки перший розділ, згодом буде розклад виходу розділів, а поки знайомтеся з моїми
Просторова магія і знижка на Позасвіття
Вітаю всіх! Почну, мабуть, зі знижки. Сьогодні - 19.07 - діє знижка на мою книгу ПОЗАСВІТТЯ. Це історія про звичайну дівчину без жодних суперздібностей, але з купою страхів й невпевненістю ні в чому. Та її життя перевертається
Не пропустіть фінал "Горору в морзі"!
Всім привіт, мої любі читачі! Наближається кінець феєричної історії пригод команди Демчина. НЕ пропустіть фінал! Сподіваюсь, він Вам сподобається!))) Ваша авторка.
Гра в слова. Оповідання.
Привіт всім. Я вже написала оповідання для челенджу "Гра в слова". Як на мене, це було цікаво. Дякую за такі слова авторам та читачам. А саме: Марина Тітова — Затишок, Ніка Цвітан — Оптимізм, Лада Короп —
Скільки важить кохання? Знижка
Сонечки, привіт! Запрошую на чудову знижку. Протягом доби веселий та світлий роман СКІЛЬКИ ВАЖИТЬ КОХАННЯ? можна придбати зі значною знижкою. Неймовірна та цікава історія про красуню-тренера Мілану та пухкенького
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше