Візуалізація (глава 25)

― Він… мертвий, ― зронила Анна.

Джуліан неочікувано опинився позаду.

― Він був шизанутим психом із демоном-конвеєром зарази всередині. Тобі слід це визнати.

― Тобто… я маю радіти, що мій батько мертвий?! ― випалила Анна, відскочивши вбік.

― Батько? Він хотів тебе зґвалтувати!

― Він робив це змалечку, Джуліане! ― на власний подив прокричала Анна і з очей полилися сльози.

― Що?.. ― насупився Хантер, а його погляд враз наповнився шоком.

― Так! Так, як у фільмах! ― істерично закричала дівчина. ― Уяви собі, саме таким було моє життя! Схожим на випробування! Більше того… він змушував мене думати, що це НОРМАЛЬНО! Нормально, Джуліане!! ― на цьому моменті істерика просто взяла верх. Дівчину почало трусити. ― А мама… вона думала, що захищає мене від усього цього, не дозволяючи світу міазмів мені показатися, але вона й гадки не мала, що один із них жив у нашому домі!

Джуліан перебував у конкретному ступорі. Дотепер він думав, що це його життя було схожим на кошмар, але, почувши ці слова, впевнився, що можливі іще набагато гірші речі. Та він не міг стояти осторонь і спостерігати, як ридає ця тендітна дівчина… він наблизився до неї і притиснув до себе. Спершу Анна хотіла пручатися, але тоді, відчувши тепло його тіла, зрозуміла, що це буде величезною помилкою. В обіймах його міцних грудей вона вперше за своє життя відчула затишок і безпеку. Коли він обхопив її своїми кремезними руками, Анна второпала, що чує його серцебиття. Воно було не менш частим, ніж у неї.

― Все-все, Іскорко, заспокойся… це все вже позаду… він більше не нашкодить тобі, ― прошепотів Джуліан, мимоволі поглянувши на труп Грегорі, із грудей якого стирчала закривавлена гілляка.

― Він казав, що у мене не може бути більше нікого… що ніхто не може торкатися мого тіла, крім нього… ― шепотіла Анна, ридаючи. ― Він змусив мою шкільну любов збрехати мені про зраду, аби я кинула його. Він слідкував за мною увесь цей час, коли я думала, що це все назавжди в минулому… Джуліане, я…

― Ти в безпеці, Іскорко, ― голос Джуліана звучав достатньо впевнено, аби переконати в цьому перелякану до чортиків Анну. 

― З тобою нічого не трапиться, чуєш? ― він змусив її поглянути собі в очі. ― Я… не дозволю.

Анну пронизало дивне відчуття. «Цей погляд і… ці слова. Невже я… справді вірю у те, що він каже? А тепло його тіла… воно заспокоює», ― промайнуло в голові дівчини.

― Джуліане, мама! ― скрикнула раптом Анна, розірвавши обійми. ― Що, як Віспа дізнається, що Грегорі мертвий?! Нам слід зараз же знайти її… можливо… ― вона підбігла до трупа Грегорі так швидко, що Джуліан не мав жодного шансу зупинити її. ― Телефон! ― викрикнула вона, знайшовши його у кишені закривавленої куртки чоловіка. ― Він згадував якусь Деніс… о, Деніс Кінг! ― зраділа дівчина, знайшовши у списку контактів номер телефону, записаний під таким іменем.

Вона поглянула на Джуліана буквально на мить, але встигла впіймати його насуплений погляд.

― Стоп, що? ― схопився він. ― Ти сказала Деніс Кінг?!

― Так, а що… ти знаєш цю жінку? ― не встигла договорити Анна, як він уже вихопив телефон з її рук.

Очі Джуліана буквально розширились настільки, що здалось, що прямо зараз випадуть з орбіт.

― Джуліане, не мовчи…

― Іскорко, ― опісля хвилини мовчанки озвався Хантер. ― Справа в тому, що це ім’я… коротше, це ім’я моєї матері, яка загинула, коли мені було вісім.

― Що ти робиш? ― викрикнула Анна, побачивши, що Джуліан збирається дзвонити. ― Ей, не смій дзвонити, ти видаси нас!

Хлопець навіть не глянув на неї, а продовжив дзвонити. На щастя, трубки не взяв ніхто. Розізлившись, він викинув телефон геть.

― Де його машина?! ― закричав Джуліан.

Дівчина була шокована чути такий тон.