"У темряві його кохання" візуалізація :-)

Останнім часом я не така активна на Букнет, як раніше. Й новинки, яку я планувала, а саме "Місто грішних душ" та продовження агату пишеться... гм... як би це сказати... тяжко. Не знаю, можливо, це "творча криза" (але я цей період називаю по-іншому - творча відпустка. Сподіваюсь, ця так звана творча криза/відпустка затягнеться не довго). 

Утім, попри всі оці "кризи" і т.д., хочу нагадати собі про книгу, яку писала з неймовірним натхненням й, порекомендувати читачам до прочитання книгу "У темряві його кохання". 

Уривок 1: 

— І що молода дівчина робить у цій місцевості? — примруживши погляд, грубо сказав Девід.

Кейра відчула, як озноб пройшовся по тілу, але страху не було, тому, натягнувши на обличчя усмішку, зробила крок і, склавши руки на грудях, підняла голову.

— Молода дівчина не повинна відповідати на питання незнайомця! — фиркнула, а потім подумала, що інстинкт самозбереження у неї явно відступній.

Коли Девід зробив ще один крок, й таким чином подолав між ними відстань, Кейра напружилася.

«Дурепа, потрібно тримати язик за зубами! Тікати вже пізно, застосувати силу також не варіант. Думай, Кейро, думай, що робити далі!» — думки хаотично почали вирувати у її голові.

Чоловік пильно поглянув в очі дівчини та, усміхнувшись куточками вуст, нахилився ближче. Запам’ятавши її запах та почувши стукіт серця, відхилився.

— І що це було? — вигнула брови. — Ви завжди так знайомитеся?

Девід хмикнув й оглянув її ще раз: невисокого зросту, на дві голови нижча за нього, й, на перший погляд, досить тендітної статури. Пухкі губи, світло-каштанове довге волосся, бліда шкіра й небесно-блакитного кольору очі, але також помітив, як на декілька секунд райдужка очей дівчини стала червоно-оранжевого відтінку.

— Вибачте, якщо я вас злякав! — вже м’яким тоном сказав. — Але це територія перевертнів Тімере, а скоро повний місяць. — Девід підняв голову й поглянув на небо.

Тімере — це одна із найбільших зграй перевертнів у Англії, й краще з ними не перетинатися, але проблема була в тому, що саме на їхній території вона віднайшла ще одну пошкоджену лей-лінію.

Кейра стиснула губи й відвернулася.

— Мені допомога не потрібна, тому не смію вас затримувати. А то я собі не пробачу, якщо ви кудись поспішаєте й через мене запізнитеся.

Кейра мигцем поглянула на чоловіка й легко всміхнулася.

— Ну що ж, якщо вам дійсно не потрібна допомога, незнайомко...

Девід замовк. Кейра розуміла, що він чекає.

— Ліліан... Ліліан Вів’єн! — швидко сказала.

— Будьте обережними, Ліліан Вів’єн! — всміхнувшись, сказав і, обернувшись, швидко пішов.

Уривок 2: 

Ніч спалахнула, як сірка. Це видовище було захопливим, але й водночас моторошним: голі чорні дерева загорілися, й вогонь, ніби як ті вени в людському тілі, почав також циркулювати землею.

— Її потрібно зупинити! — викрикнув хтось зі стражників.

— Ми привернули до себе увагу, а від неї можуть виникнути інші проблеми, — додав інший.

Девід насупився та рушив уперед. Він не міг залишити її, адже внутрішнє відчуття твердило, що дівчина важлива. Помітивши наближення Девіда, Кейра опустила руки та стиснула кулаки. Вогонь у долонях продовжував пульсувати, але вона стримувала його.

— Поглянь, що магія вогню може заподіяти! — голосно сказав Девід. — Це ти керуєш магією чи вона тобою? — помітив, що зіниці дівчини були ще червоно-оранжевого відтінку.

— Я врятувала вам життя! — фиркнула.

— Так, врятувала, — кивнув та підійшов ще ближче, — але також привернула до нас увагу!

Кейра, тяжко дихаючи, оглянулася. Девід зробив ще один крок й, таким чином наблизившись впритул, легко доторкнувся до її плеча. Єдиний його дотик зміг спинити її гнів. Опустивши голову, вона змахнула рукою, й вогонь згас. Вони знову опинилися у темряві.

— Це не магія керувала мною, — тихо сказала, — це я... хотіла знищити Баргестів, які вбили матір. Магія вогню як жива істота противилася моєму гніву, але...

— Заспокойся, — Девід неочікувано навіть для самого себе обійняв Кейру та, прислуховуючись до її серцебиття, всміхнувся.

Стоячи в його обіймах, вона дійсно заспокоїлася та, наважившись підняти голову, поглянула на нього. Чоловік також опустив голову.

— Дякую, що зупинив мене! — дивлячись у чоловічі очі, легко всміхнулася.

Девід відступив.

— Ходімо, — подав руку.

Візуалізація: 

Буктрейлер: