Після довгої перерви повертаю "Колодязь Семрад". Це четверта книга про Леру. А також повернуся, щоб відредагувати "Амулет стихій "

Від страху тремтіли коліна коли він дивився на двері, за якими щойно зник Мерлін. Страх накочував хвилями, змушуючи ворушитись волосся на руках.

Кімната, в якій він знаходився була приймальною ерцгерцогині Віолетти. Напочатку він був у захваті від оздоблення приміщення. Світлі стіни, пастельного кольору диван, дерев'яний столик з вигравіруваним меандром по краям стільниці. Його погляд відразу впав на білий бюст якоїсь богині, що стояла на декоративній колоні. З подібним стилем він був ще не знайомий.

Але вже через десять хвилин кімната перестала здаватися такою привітною та світлою. А усмішка кам'яної богині змінилася на недобрий оскал.

Влад навіть мотнув головою, щоб відігнати ману.

"Дідька лисого! З якого часу мене почали лякати якісь кімнати? Зараз Мерлін поговорить з ерцгерцогинею, і ми підемо додому. - запевняв себе Влад. - Адже Морл не раз наносив сюди візити, і відносини між країнами були добрими. Адже він його…»

Влад подумки запнувся. Він більше не його учень... Його більше нема. Друзі більше немає. Сестри поряд немає. Немає нікого хто був йому колись дорогий.